Читати книгу - "Юність Василя Шеремети"

— Заходьте! — сказала Настя на прощання. — Я ось там мешкаю, — і показала невеличкий з крихітним ґаночком будиночок (трохи далі за їх мешканням) напроти входу до саду “Тіволі”.

Василь дякує, стискає Настину долоню і поважно, щоб не зрадити себе, ховається на свойому подвір’ю. Євген дивиться на нього з посмішкою, але не зачіпає. Обидва і піднесені чимсь, їм самим невідомо чим, захоплені.

На дворі стоять якісь підводи. Хлопці пізнають, що це приїхали до них, що привезли їм поживу. — Слава! Василю! Євгене! — Вони сьогодні можуть направду святкувати не одну, а багато перемог. Господиня з ними сьогодні значно ласкавіша. Приїхав, як звичайно, Василів батько і, як звичайно, Євгенова сестра Таня. Батько не буде сидіти біля воза. Він вже блукає там, де продають добрі пришви на чоботи, оселедці та готові з дешевого корту одяги. Обтяжений тими здобутками, він з’являється, коли починає вечоріти. З сином не дуже вітається. Василь тільки цілує батькові руку, а старий Федір між іншим питає: — Здоров? Ну, як там твої науки?

І це, властиво, все. Василь ніби поважніє, питає, що там і як вдома, як мама, брати, сестра, чи перед снігом хоч трохи замерзла земля, чи почали вже молотити. Батько, мабуть, думає: і нащо воно все тобі? Однаково ти мені нічого не поможеш. Потім батько зводить ковнір кожуха, обв’язує його башликом, натягає великі, латані рукавиці і вьйо! — Бувай здоров!

Євгенова сестра також не сидить вдома. Вона також блукає по місту, але та має інші справи. Вона найперше намагається побачити об’єкт свого кохання — того самого дебелого студента Краківського університету, якого найімовірніше можна зустріти в кожному театрі, у кожному ресторані чи кожному біліярді. Це її ідеал. Вона для нього їде з села, для нього вбирається в найкращу одежу, для нього пудрується і навіть підмальовує уста. Тепер вона десь там ходить, до когось заходить, відвідує приятельок Демідових, а потім вже при світлі лямпи з’являється в Євгеновій кімнаті вся сяюча, по-сільському свіжа і здорова. Євген намагається виморочити в неї якнайбільше грошей.

— Ні, ні, Євгенчику, — добряче говорить вона. — 3 грішми треба обережно. Мама ось це дала і досить...

У кожному разі сьогодні хлопці мають що їсти і мають дещо грошей. Коли б це траплялось частіше.

Увечері, коли хлопці лягають спати, Василь деякий час лежить і не спить. Передумує все, що сказала Настя. Не було того багато, але кожне її слово звучить для нього особливо. Видається йому, що завтра чи позавтра він піде до неї, буде говорити, признається їй в усьому. Чому йому не сказати, що ось він любить її? Ну, що буде, коли він скаже? Було б тільки йому легше. Звільнився б від тягару...

Але це тільки було ввечері, у мріях. А рано все це розвіялося. Він, наприклад, справді радий був би разом із нею йти до школи, але як це зробити? Що подумав би Євген? Інші? Він тільки крадькома виглядає з вікна, чи не йде вона часом, але вона не йде, час минає, доводиться йти самому. Якось так трапляється, що Настя виходить з фіртки і йде трохи ззаду за ним. Василь не оглядається, але він відчуває її. Він хоче зупинитись, від хвилювання починає червоніти, намагається все то зам’яти і, щоб не побачила його в такому вигляді Настя, він ще збільшує кроки. До самої школи триває ця боротьба з самим собою. Настя наздоганяє його перед самою школою, але тут вже немає часу пускатися в якісь розмови, і вони розходяться.

Цілий цей день і всі попередні дні по всіх тумбах міста вивішені двомовні плякати. Театр вже є, він дає прем’єру “Маруся Бо-гуславка”. Невідомо, чому цей театр користується таким успіхом. Була російська оперета. Там виступали артисти-емігранти відомих Петроградських театрів. Вони виконували свої ролі прекрасно, одягалися за останньою модою, пудрувались, фарбувалися, мешкали у готелі “Європейський” (яке провінційне містечко не має готелю “Європейського”) або у найповажніших громадян міста, ходили в товаристві пані Амалії чи пані Розалії, чи в товаристві панни Левінштайн, що носить на собі більше золота та самоцвітів, ніж має поганенький ювелір.

Що інше театр Комаровського. Ніхто з його артистів не виступав у великих столичних театрах. Ніхто з них не пудрується. Ніхто з них не одягається за останньою модою. Нікому не доводилось гуляти по Широкій в товаристві пані Амалії чи панни Левінштайн. Мешкають вони в заїжджому домі, що недавно звався “Москва”, а тепер “Варшава”. Обідають вони, де прийдеться, здебільшого мають свої примуси і варять на них молоко, какао чи підсмажують яєшню тут, просто у свойому номері.

А все-таки варто було з’явитися тому самому театрові, як навкруги зчинявся галас. Комаровський приїхав! Комаровський! І тут, і там по всіх тумбах, і в Просвіті, і по книгарнях, і в союзі кооператив, і навіть по деяких жидівських крамничках з содовою водою розвішані його плякати двома мовами. Як і минулого року, так і тепер, театр дає прем’єру “Маруся Богуславка”... І як минулого року, так і тепер, перед інтимним театром рояться гурти молоді. Між ними не на останньому місці гімназія.

Сьогодні, здається, збирається туди ціла гімназія. Семен Іванович знає, що завтра не треба дуже багато від учнів вимагати, бо всі вони підуть до театру. Як на те, по обіді сьогодні мають відбутися перші сходини театрального гімназіяльного гуртка. До нього записалось учнів із п’ятдесят, а між ними також Василь Шеремета. Як може обійтися щось без Василя Шеремети, раз він належить до передової ідейної гімназіальної молоді? Хоча ніяких артистичних талантів він не має. Це щось для Гриба, Віденка, але там будуть всі. Ціле товариство — галасливе, бучне, співоче. Будуть вечори, будуть проводжати, вертатись додому при світлі ліхтарів... А передовсім... Там же Настя Мединська. І що тут ще розважати багато і зайво...

Не належатимуть до театралів ані Шпачук, ані Козенко. їм цього не дозволяють переконання. Як? Бавитись? Тоді коли страждають міліони працюючого люду? Шпачук і Козенко мають своє покликання і тільки йому служать...

Семен Іванович головний режисер... Хто ж інший має ним бути? І чим тільки Семен Іванович не є... І тим, і там-тим... І заступає директора, керує молодими людьми і навіть дає приватно лекції...

Ах, чудовий той Семен Іванович з його захопленням, з його молодечими поривами. Василеві видається він верхом