Читати книгу - "The Russia Conundrum, Mikhail Khodorkovsky"

і апофеоз других. Починаючи з ЮКОСу, країна дедалі більше відверталася від Єльцинських років лібералізації та відкритості до Заходу; вона стала свідком невблаганного зростання націоналістичних, консервативних сил, які вважали, що економічні свободи та індивідуальні права повинні бути підпорядковані інтересам держави, що Америка та Західна Європа є природними ворогами, а не природними колаборантами. У лютому 2004 року, через чотири місяці після мого арешту, Путін оголосив, що звільняє свого прем’єр-міністра Михайла Касьянова і весь його уряд. Він сказав, що хоче повністю порвати зі старою адміністрацією напередодні президентських виборів, що мали відбутися наступного місяця.

*Розділ 10

СУДОВИЙ РОЗГЛЯДСУДОВИЙ РОЗГЛЯД

Протягом тисячі років Росія коливалася між двома різними моделями суспільства та управління. Географічно розділена між Європою та Азією, російська ментальність розривалася між Сходом і Заходом, між європейським шаблоном ліберальної, ринково орієнтованої відкритості та “східною” моделлю примусової автократії, яка ставить можновладців над законом, дозволяючи їм правити за божественним правом або “диктатурою народу”, але майже завжди за допомогою грубої сили. Освічені росіяни - інтелігенція - традиційно дивилися на Захід, але форми управління, які нація ввібрала в себе на початку своєї історії, те, що росіяни називають сильною рукою, залізним кулаком централізованої влади, залишилися потужною присутністю.

Інтелігенцію дев’ятнадцятого століття відштовхувала авторитарна природа царського самодержавства. Письменник Петро Чаадаєв пояснював нездатність Росії наслідувати західні демократичні принципи згубною спадщиною монгольської окупації, яка тривала з 1237 по 1480 рік. Аргументи Чаадаєва щодо рішучого повороту до західних цінностей права і соціальної справедливості об’єдналися в потужну школу так званих західників. Але виник не менш потужний рух, який різко не погоджувався з рішенням Чаадаєва і пропонував натомість повернення до вищих “російських цінностей” - православ’я, колективізму та націоналізму. Це були так звані слов’янофіли, націоналістичні консерватори, які підтримували царизм і самодержавство.

Слов’янофіли вбачали силу Росії в її унікальній історичній місії та общинних інститутах, які давали їй перевагу над декадентським, індивідуалістичним Заходом. Достоєвський підсумував це у тисяча вісімсот сімдесятих роках: - Наша земля може бути злиденною і хаотичною… але вона стоїть як одна людина. Всі вісімдесят мільйонів її мешканців мають духовну єдність, якої немає і не може бути ніде в Європі. - Слов’янофіли були антизахідниками в тому сенсі, що вони відкидали європейські соціальні цінності і нарікали на спроби Петра Першого запровадити їх. Вони вірили в стару соціальну модель самодержавного, православного суспільства, в якому кожен знав своє місце і не кидав виклик владі самодержавства. Слов’янофіли проголошували моральну вищість Росії та необхідність уникати зараження Заходом, відроджуючи старі міфи про “Святу Русь” та божественну місію Росії з порятунку світу. Хрестоносне переконання, що доля Росії полягає в тому, щоб навчити решту людства, як жити, буде характерним для слов’янофільських вчень у дев’ятнадцятому столітті і знову з’явиться в месіанському комунізмі двадцятого століття.

У 2003 році ми чітко бачили, як маятник стрімко хитнувся від однієї історичної моделі до іншої, епохальний політичний поворот від західницького ідеалу відкритості, партисипативного управління та соціальних гарантій до слов’янофільського прославляння російського націоналізму, ізоляціонізму та квазіфеодального авторитаризму. Менеджери ЮКОСа, які взяли контроль над компанією після моєї відставки, виступили проти нового деспотизму, що утвердився в путінському Кремлі. Незважаючи на те, що вони знали, що вимоги щодо податкової заборгованості проти компанії були фіктивними, вони взаємодіяли з владою і робили конструктивні пропозиції для вирішення протистояння, витрачаючи місяці на переговори з Кремлем. Але звинувачення в ухилянні від сплати податків, що почалися з 1 мільярда доларів, загадковим чином зросли до 3,5 мільярда доларів, а потім, як це не смішно, до 5 і навіть 20 мільярдів доларів. Коли ЮКОС погодився заплатити 1 мільярд доларів, потім 2 мільярди, потім 20 мільярдів і більше, прокурор просто придумав більшу суму. Було зрозуміло, що Путін не має наміру вирішувати суперечку.

Податкове міністерство, кероване Кремлем, виправдовувало всі додаткові податки і штрафи, вигадуючи абсолютно нові правові концепції, які застосовувалися тільки до ЮКОСа, і неправильно застосовуючи російське податкове законодавство, зокрема, заднім числом приписуючи прибуток, отриманий торговими дочірніми компаніями ЮКОСа, материнській компанії за вищою податковою ставкою. Ймовірний рахунок ЮКОСа до сплати податків за 2000-2004 роки перевищив 30 мільярдів доларів США. Згідно з аналізом Парламентської Асамблеї Ради Європи, опублікованим у січні 2005 року, - загальний податковий тягар ЮКОСа, включаючи ретроактивні перерахунки, дійсно приблизно втричі перевищує податковий тягар його російських конкурентів, - а “податковий тягар за 2002 рік перевищує весь оборот ЮКОСа за цей рік.

У квітні 2004 року ЮКОСу було надано лише два дні на сплату всього “донарахованого” податку за 2000 рік. Але податкові органи навіть не стали чекати: вони заморозили всі активи компанії, що унеможливило сплату ЮКОСом, одночасно оскаржуючи легітимність перерахунку. Фальшиві вимоги про повернення податків, накази про заморожування активів і абсурдно нереалістичні терміни сплати зрештою призвели до захоплення одного з коронних активів ЮКОСа - Юганскнефтегазу (ЮНГ) - у червні 2004 року. У листопаді 2004 року російська влада оголосила, що аукціон з продажу ЮНГ відбудеться наступного місяця. Це суперечило російському законодавству, яке вимагає продажу непрофільних активів перед основними для врегулювання податкових претензій. ЮКОС запропонував податковим органам, щоб компанія продала свої акції в Сибнафті, що дозволило б їй погасити більшу частину податкових зобов’язань, не впливаючи на основну діяльність, але податкові органи проігнорували цю пропозицію.

На момент захоплення ЮНГ відповідало за понад 60 відсотків загального обсягу видобутку ЮКОСа. Керівництво оцінювало його в суму від 16,1 до 22,1 мільярда доларів, а призначені російською державою оцінювачі Дресднер Клайнворт Васерштайн - від 14,7 до 17,3 мільярда доларів. Однак, Міністерство юстиції Росії оголосило, що вартість ЮНГ для цілей аукціону становитиме не більше 10,4 мільярда доларів.

Намагаючись заблокувати продаж ЮНГ, ЮКОС звернувся за захистом від банкрутства в грудні 2004 року до Суду США з питань банкрутства Південного округу штату Техас. Техаський суд погодився видати тимчасову судову заборону, згідно з якою “вагомість доказів підтверджує висновок про те, що існує значна ймовірність того, що податкові нарахування ЮКОСу і спосіб примусового стягнення податків не були проведені відповідно до російського законодавства. - Суд також встановив, що “докази підтверджують висновок про ймовірність того, що акції ЮНГ, які належать позивачеві, будуть продані приблизно за половину вартості, оціненої двома різними інвестиційними банкірами.

Незважаючи на рішення суду, аукціон відбувся 19 грудня 2004 року. Єдиним учасником торгів була таємнича компанія під назвою “Байкал Фінанс Груп”, яка була абсолютно невідома в галузі і, схоже, була заснована лише два тижні тому. Її загальний акціонерний капітал був задекларований на рівні 300 доларів, а юридична адреса