Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Утрачений рай, Джон Мільтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Утрачений рай" автора Джон Мільтон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 75
Перейти на сторінку:
роси кликали до сну

Усіх, окрім недремного Творця.

Широко на небесному просторі

Розкинувсь неосяжний табір – більший,

Ніж ся Земля, якби її, округлу,

Розгладити у площину. В намети

І в павільйони уздовж Рік Живих

Біля Дерев Життя за гуртом гурт

Трапезувальники неізчислимі

Пішли відпочивати. Опахала

Вітрів легких нас лагідно приспали.

Лиш перемінно подзвін арф і хори,

Невмовкні круг Господнього Престолу,

Вколисували тишину глибоку.

Не спав лиш Сатана – так будем звать

Його, бо ім’я, котре мав на Небі, —

Утратив. Наймогутніший Архангел,

Один з найближчих до Творця (чи, може,

Найближчий?) Сину Божому позаздрив, —

Господь його Месією нарік —

Царем Царів. То гордий Сатана

Почув себе покривдженим незмірно.

Велику мав зневагу – злість плекав,

У Небесах вночі намислив він

Одвести ієрархію свою

Од Трону Господа на знак погорди

Й безбожного непослуху. Збудив

Найближчого свого вождя: «Ти спиш,

Товаришу і друже? – Не до сну!

Те, що велів учора Вседержитель,

На невеселі роздуми наводить.

Чи одного мене? Бог запровадив

Нові закони. З них нові думки

І погляди – та й сумніви! – ростуть,

Їх варто зважити. Одначе тут

Се небезпечно. Нам слід згуртуватись

У нашому околі. Заздалегідь

Дай знать підпорядкованим нам силам,

Що є наказ: поки триває ніч,

Негайно ієрархії всій нашій

Летіти при розгорнутих знаменах

На Північ, в простір наших володінь,

Пора бо готуватися належно

До зустрічі новітнього Царя —

Великого Месії, що гряде

Для огляду небесних ієрархій,

Щоб нам нав’язувать нові закони».

Так гордому Архангелу вдалося

Заступника свого переманить.

А той воєначальників стрічав

І розтлумачував наказ Вождя,

Докинувши то тут, то там слівце

Багатозначне, або заздрий натяк

Для випроби. Усі беззастережно

Скорилися наказу, бо ім’я

Вождя, високий ранг і світла слава

На Небесах сіяли. Як у вас

Зірниця і за нею розсип зір

Нічне встеляють небо, так і він

Третину Ангелів небесних звів

Підступною гординею. Тим часом

Всевишнє усевидящеє Око,

Що бачить найпотайніші думки,

З Гори Святої, взріло крізь огні

Світильників, як полчища гігантські,

Зірниці, розтривожені велінням

Господнім, ворохобились на бунт.

Усе те бачивши, Бог посміхнувся

І мовив Синові Своєму так:

«В тобі Моя утверджується слава

І наша міць, Мій Спадкоємцю й Сину.

Тепер пора настала утвердить

Всевладдя Наше в неосяжнім царстві.

Бо ворог підіймається, що хоче

Імперію створить нарівні з Нами

На Півночі, а потім відтіля

Війною рушивши, піддать випробі

Усемогуття Наше й Правду. Пильність

І вірні Сили захисту Небес

Хай не дадуть зненацька заторкнути

Високі наші святощі й Престол».

І засвітилось Синове обличчя

Свободою й спокоєм несказанним,

Коли він мовив: «Отче, Ти правдиво

Глузуєш з ворогів і зневажаєш

Бунтарство нице й заколоти марні,

Котрі умножать Нашу славу. Злоба

Бунтівників іще міцніш утвердить

Власть царську, подаровану Мені.

Щоб знали: Я – караюча Правиця

Твоя – не був би гідним сих Небес,

Якби не посрамив Твоїх врагів».

Так мовив Божий Син. А Сатана

Та сонмища його на бистрих крилах

Уже були далеко, незліченні,

Немов зірки, що всіюють вам Небо,

Чи міріади росяних краплин,

Що сонячного ранку, наче перли,

Виблискують-ряхтять в твоїм Раю.

Вони минали сфери Серафимів,

Орбіти Херувимів та простори

Багатоступеневих ієрархій,

Супроти котрих Всесвіт ваш, Адаме, —

То лиш мала краплина, як сей Рай —

Лиш цятка на Землі зелено-сизій,

Кулястому утворенні з морів

Та суходолів. Вони прилинули

На неозору Північ. Там їхній Вождь

Піднявсь на свій престол

Високо на горі, котра здаля

Шпилями й пірамідами іскрилась

В оздобах діамантових і срібних.

«Великого Люцифера палац» —

Так назовемо мовою людей

Споруду ту. Її сам Сатана,

Змагаючись у величі з Творцем,

Вподібнював до Божого престолу,

Що на Горі Святій, ще й назву дав

Своєму витвору «Гора Нарад».

Тож поскликав туди своїх найближчих

Немовбито порадитися, як

Достойно зустрічать Царя Царів,

І промовляв до них зухвало так:

«Князі, Керманичі, Вожді, Владики!

Ще поки сі звання величні – наші

І означають Суть, не звук пустий!

Учора коронація нова

Дала Помазаникові всю владу,

А нас підніжками Царя Царів

Поставила. Отож ми поспішали

Опівночі до наших володінь

Розважливо порадитися: як нам,

З якими почестями зустрічати

Царя новітнього, який гряде

Приймати ще небачені поклони

Й схиляння запобігливе до стіп

Помазаних – принизливе; тепер

Принизливе удвічі, бо владарство

Вже не Один, а Вдвох (той Другий єсть

Подоба Першого) проголосили

Пихато й своєвільно… Що, як ми,

Гуртом, порадившись розважно, скинем

Ярмо? А чи схилятимемо шиї

І будем гнути спини та коліна

Ми – Жителі Небес, а не раби;

Хоча не рівні між собою – вільні

І горді рівністю в свободі. Ранги

Чи титули не вадять нашій волі

А виявляють суть її. Хто сміє

І по якому праву стать над нами,

Собі подібними, Царем?! Хай Він

Переважа нас силою чи блиском,

Але чого жбурляти нам в лице

Укази та нав’язувать закони?

Пощо закони нам? Закони – в нас.

І нащо нам згинатись у поклонах,

Виспівувать по-рабському «Осанна»,

Як духом ми не Слуги, а Владики?!»

В зухвальстві гордім Сатана дійшов

До краю, й огухали його усі.

Враз рвучко підхопився Абдиїл —

Один із Серафимів, котрий ревно

Й покірно славив Бога. Він у гніві

Промову виголосив запальну:

«Яке блюзнірство і яка зухвалість!

О, скільки тут облудної гордині!

Такого ще не чули Небеса

Й не сподівалися почуть од тебе,

Що возвишавсь над іншими. Невдячний!

1 ... 29 30 31 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Утрачений рай, Джон Мільтон"