Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

    - Яка дурня! – Сказала тітка Квітка. – Навіщо комусь, щоб посадити за грати того вашого Леонеля… Леоніда? Неважливо! Вбивати нещасну білявку? Достатньо роздобути трохи наркотиків, підкинути їх, і - справу зроблено.

    - А може, - припустив Павло, - це якась помста їм обом? Покинути наречений, чи наречена?

     - У тебе в голові самі лише думки про весілля, - відрізала пані Купер.

     - А якщо це її брат вбив її та підкинув футболістові? Тобто спробував, але помилився номером?

     - Заради Бога, Фані! Навіщо це йому?! Він же хотів залучити того футболіста до реклами.

     - Може, він думав, що розголос буде йому найкращою рекламою? – Припустив Павло.

     - І, Ви вже вибачте, тітонько Квітко, - попрохала Фані. – Але багатьом іноземцям з так званої Великої Сімки начхати на життя українців. Тож, він дійсно міг використати кримінальну справу проти того футболіста, як чорний піар. А потім би жалівся, що його сестру вбито і всі б підтримували його.

     - Діти мої, - сказала тітонька Купер. – У вас обох занадто бурхлива уява. В реальному житті всім правлять: гроші, секс та помста. Іноді любов, але то вже виключення. Тож, шукайте відповідь відштовхуючись від цього.

      Вони поїхали далі. Павло у дзеркало заднього виду побачив, що тітонька заснула, а Фані почула, як старенька захропіла. Тож, вони пошепки обговорювали свою нову ідею. Як і всім молодим, їм здавалося, що тітонька Квітка притримується занадто олдскульних поглядів на кримінальне життя. З іншого боку, їхній досвід у кримінальному світові був мізерний, тож старенька, мабуть, мала рацію.

    - Що означає «мабуть»?! – Обурилася старенька, яка вже давно прокинулася. – Я завжди маю рацію. Навіть тоді, коли – неправа.

      Розпакувавши речі тітоньки Квітки та свої, Фані зателефонувала своїй колишній сусідці Тетянці, щоб домовитися на завтра (суботу) в обід забрати свої речі.

      Вони замовили китайську їжу, а після вечері взялися грати в «дурня». Тітонька Квітка повідомила, що вона жодного разу не стане дурнем. Фані та Павло посміхнулися та зітхнули. Вони любили стареньку, але іноді вона дійсно переходила межу.

     На той час, коли Павлу зателефонував пан Кестрел, Павло був дурнем 12 разів, Феофанія – 10, а тітонька Квітка – нуль.

     - Так, привіт. Ні, ми не дивилися новини, а що? – Павло зблід, а його наречена та тітонька занепокоєно на нього подивилися. – Зрозуміло, я увімкну гучний зв'язок.

    - Вчора вночі ваш футболіст помер у СІЗО.

    - Помер?! – Вибухнули Фані та тітонька Квітка.

    - Так. Нібито від серцевого нападу.

    - Чому ти кажеш «нібито»? – Запитала пані Купер.

    - Тому, що моє джерело не певне. Пану Мессімілянському паморочилося в голові, тож його відвели до медпункту. Що цікаво, лікар, яка мала бути там - захворіла і її заміняла огрядна темноволоса пані із каре, маленькими, ледь помітними чорними вусиками та в окулярах з товстого скла. Яка насправді може бути чоловіком із лисиною, або рудою худою пані. Зараз ми перевіряємо, чи постійна лікарка дійсно захворіла, чи її вмовили. Тож, тоді стане зрозумілішим.

    - Це міг бути збіг, - сказала Фані.

    - Так, міг, - погодився пан Кестрел. – Втім, факти такі. Його співкамерник проснувся серед ночі від дивного звуку.  Це - ваш футболіст задихався, а тоді почав битися в конвульсіях. Поки покликали охорону, а ті побігли до чергового лікаря, пацієнт помер. Мій знайомий патологоанатом каже що це міг бути серцевий напад, а міг і не бути. Взагалі-то він був неговіркий. Припускаю, поліцію версія про серцевий напад влаштувала, тож вони наказали мовчати.

     - Але ти зателефонував нам, - сказав Павло.

     - Так. Я зателефонував вам, бо я знаю цього імператора моргів давно. І мені здається, що його щось непокоїть. Можливо, це - було вбивство. А може, за такого нездорового способу життя, який вів ваш футболіст, в нього дійсно стався серцевий напад. Єдине, що я знаю точно, що мій знайомий патологоанатом не певен у діагнозі: могло бути і так, і так. Тому, я подумав, що вам може бути цікавим, що єдиний підозрюваний у вбивстві агентки Інтерполу помер за таких таємничих, а може і не таємничих обставин.

      - Ми з Феофанією подумали, що може це він був ціллю, а пані, як її там, Бондаренко, випадково загинула. – Сказав Павло. Пан Кестрел мовчав більше хвилини. Павло вже подумав, чи той не заснув. Фані припустила, що литовець нажаханий їхньою наївністю.

     - Доволі складно, - нарешті відізвався пан Кестрел, - але я такого надивися у цьому світові, що хтось божевільний міг піти і на таке. Мушу йти. А, стривайте, я домовився із паном Тарасом на понеділок на другу годину дня. Він сказав що, де його кабінет, ви знаєте, а у приймальні він повідомить про ваш візит. Добраніч!

    - Добраніч! – Наче справжнє анті кримінальне тріо побажали Фані, Павло та пані Купер. Павло відклав телефон з центру столу у бік.

    - Мушу визнати, - неохоче сказала тітонька Квітка, що у вашій ідеї, що справжньою ціллю був той футболіст, щось є.

     - Не обов’язково, - відповіла Фані, крутячи у руці карту із бубновим королем. – Павле, чи можуть закрити кримінальну справу, якщо підозрюваний помер?