Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

    - Я бачу, куди ти хилиш, - відповів наречений. – Я не спеціаліст у кримінальному праві України, на даний момент, але думаю, що - так. Хтось вбив агентку Інтерполу, підставляючи того нещасного футболіста, потім запанікував, що доказів буде недостатньо, тож легше його вбити – та кінці у воду. Кримінальна справа буде закрита і ніхто вже не докопається до суті.

    - Шлюбна агенція, якщо вона успішна, могла собі дозволити підкупити лікарку, - погодилася тітонька Квітка. – Питання в тому, чи ота нова лікарка була лікаркою, чи ні. Чи вона якось отруїла того нещасного навмисно, чи може  у неї була хибна інформація про його здоров’я. Хоча про що я, - сказала старенька дивлячись на здивовані обличчя племінника та його нареченої. – У неї не було інформації про його здоров’я, адже він щойно потрапив до в’язниці.

    - СІЗО, - автоматично виправила Фані. – Але ті таємничі вони могли прикинуться адвокатами футболіста та, нібито з турботою про нього дати їй фальшиву медичну історію.

    - Або пан Бондаренко, - заявив Павло.

    - Що з ним? – Суворо запитала татка Квітка.

    - Ви ж пам’ятаєте, він ніби хотів помститися за сестру.

    - Чекай, - сказала Фані. – А його б викликали в суд, в якості свідка?

    - Не знаю, - повільно відповів наречений. – може і могли. Але ти ж не думаєш, що він вбив заради того, щоб його не викликали в суд.

    - А раптом, той пан Бондаренко, що зустрічався із футболістом, і той, що упізнавав тіло – дві різні особи?

      - Ти думаєш, - повільно запитав Павло у нареченої, - що вона все ж пішла у нічний клуб з футболістом, а хтось сказав, що вона відмовилася? – Фані кивнула. – Але тоді мабуть і самого пана Бондаренко вбито!

    - Або у мене, або у вас двох поїхав дах, - фиркнула зла тітка. – Це вам не поганий детективний роман. Я вже казала, що вбивства доволі прості. Це вам хочеться, щоб було заплутаніше та цікавіше розплутувати.

     - Але, тітонько Квітко, - відповів Павло. – Ви не дуже вірили, що футболіст може померти.

     - А може, у нього справді був серцевий напад? Задишка при цьому, дійсно є симптомом.

      - Як би там не було, - сказав пан Сміт. – Моя совість може бути спокійною, бо він помер вночі, ще до того, як нам із Феофанією прийшла думка, що він – потенційна жертва.

      Фані лежала на своєму ріднесенькому дивані і дивилася у відчинене вікно – над Києвом панувала гроза. Спалах, а тоді грім, ніби головорізи підірвали орендований джип. Грому дівчина не боялася. Її лякала блискавка, яка декілька років тому вбила місцевого політика. Цікаво, чи Павло спить?

     Павло не спав, він відчинив двері до вітальні (судячи з всього, він спав у світлій майці без рукавів та у світлих шортах) та запитав у нареченої, чи вона спить.

    - Ти мене налякав, - сіла наречена. – У цьому світлому одязі у темряві, ти схожий на примару.

     - Кохана, - підступний Павло просковзнув до неї на диван та під ковдру.

     - Що ти виробляєш? – Обурилася наречена.

     - Я боюся грози, захисти мене.

     - Добре, можеш сидіти тут зі мною, але без рук. Ну добре, - погодилася вона, коли підступний Павло взяв її за долонь, поцілував долонь,  тоді переплів її довгі пальці зі своїми. – Але якщо дозволиш собі більше, я покличу тітоньку Квітку.

     - Ти підступна, - завив Павло. Але цієї миті грім вибухнув прямо біля вікна. Фані перелякалася, притиснулася до нареченого та заплющила очі. У кімнаті увімкнули світло.

    - Так я і знала, - сказала тітка Купер. – Чим ви тут займетеся? Павло, либонь наплів, що боїться грози.

     - Я йому не повірила, - сказала Фані, розплющуючи очі.

     - Павле, або ти поводитимешся, як джентльмен, або я виселю тебе з цієї квартири.

     - Насправді, - став на захист своєї репутації хлопець, - я подумав, що Фані боїться грози, тож прийшов її рятувати.

    - У, ти мій охоронцю, - поцілувала нареченого у щоку дівчина.

    Тетяна відчинила двері і побачила свою колишню сусідку у сукні, що вартувала цілий статок і її супутника. Інтерес до хлопця одразу зник – він був бідний.

     - Привіт, - привіталася Фані. – Це мій наречений – Павло.

      Про його роль у тому, що дівчата затопили сусідів, Фані наказала мовчати. У Тетяни був дуже запальний характер, тож вона могла зламати Павлу руку, або навіть ногу. Фані не хотілося одружуватися із тимчасовим калікою, а відтермінувати строк весілля вони не хотіли.

     - Ось, - Павло вручив Тетяні стос купюр. – Це оплата за оренду за два місяці, від Феофанії.

     - О, ти знайшла кращу роботу? – Запитала Тетяна у Фані.

    - Ага, - майже не збрехала панянка Петренко.

     У кімнаті все ще був хаос. Тетяна та Оксана не наважилися прибрати. Павло та Фані почали збирати речі.

      - Не розумію, - сказала Тетяна, - кому потрібно було все тут перегорнути до гори дриґом. Я б ще зрозуміла, якби щось вкрали. У мене є дорогі сережки та кулон, але їх не забрали.