Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Матінка Макрина 📚 - Українською

Читати книгу - "Матінка Макрина"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Матінка Макрина" автора Яцек Денель. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 97
Перейти на сторінку:
місця для другого необачного кроку, для другої помилки; я мусила собі їх усі повиставляти — від найбільших до найменших, як шахові фігури: тут князь, там цар, тут французькі чиновники, тут Міцкевич, тут Тов’янський, тут змартвихвстанці, кожен з яких інший і тягне в інший бік. А до кожної фігури прив’язана друга і третя: до Міцкевича — дружина, що непритомніє, а Тов’янський безбожним месмеризмом[42] повертає її до життя, а отже, до Міцкевича та його дружини прикріплений чудотворець Тов’янський, але ще одна єврейська княжна Дейблівна, про яку кажуть, мовляв, її маестро так довго Міцкевичу сватав, що вона дитину повила; а крім них наступні — і послідовники Тов’янського, і його противники, польські та французькі журнали, редактори, журналісти, їхні коханки, їхні товариші по зброї, матері їхніх товаришів по зброї, які сидять десь у маєточку під Гродно та шлють промоклі від сліз листи, — і невідомо, чиї вони тітки або двоюрідні сестри, на кого вони, якщо відповідним чином натиснути, можуть просьбу чи грозьбу наслати…

У цьому найкращим був Єловицький, який знав, кого до чого треба схилити і яким методом; що єпископ Прилуцький собі планував, то панотчик втовкмачував княжні Борґезе, княжна — королеві, а королева мала натиснути на короля. Ото бачиш, матінко, — і король Філіп обложений, — казав він, потираючи руки. — Якщо не вилізе крізь дірку від ключа. І він вів свої війни, як Наполеон, на різноманітних фронтах: як Польщу визволити з московських кайданів, як добитися в Папи[43] згоди на її ювілей, як Міцкевича видерти з лабетів Тов’янського — і жодна поразка його ніколи не відлякувала, навпаки, ще більше загострювала апетит до перемоги. Але він міг грати з високими ставками, бо навіть якби програв, то під Єловицьким знайшли б лише Єловицького. А під Макриною Макрину не знайшли б — ой, ні.

Тому я багато думала. Князь, той уявний польський король, не дбає про мене: якщо я буду йому корисною, то він допоможе, якщо ні, то без жодного жалю мене віддалить і забуде; він тут має свій двір, своїх послів, свої інтриги та плани, сипле грошвою, впливає на журналістів, розсилає листи всією Європою. Я не можу йому нав’язуватися, бо, роздратований, він віджене мене як муху. З Тов’янським домовитися неможливо, я бачила його лисячі очиська за дротяними окулярами, бачила довгий зміїний язик, що ласо прилаштовувався до цукорка; ми були зліплені з однієї глини, він пройдисвіт і я пройда, я плела інтриги і він, ми одне одного не обдурили б, а якби навіть і обдурили, то на обопільну шкоду. Ми пішли б разом на дно, одне одному всі витівки та гріхи згадавши. Тим часом Міцкевич під цілковитою владою Тов’янського, а тому жодна сила його не приборкає, хоча якби він, а не Словінський про мене поему написав, то не тільки б усі поляки сльози, як горошини, лили, а й деякі французи… Мені залишалися змартвихвстанці, яких я вирішила якнайправильніше порозставляти. Однак жодних паперів тримати не могла: те, що я рисувала й писала, щоб їх належним чином зрозуміти, наприкінці завжди кидала в пічку, ще й стежила, щоб кожен шматочок догорів. Але я бачила їх завдяки цьому, як вогники на болотах, що горіли одні більшим, другі меншим язичком, кожен із яких тягнувся в інший бік і майже завжди — на вірну загибель.

*

Змартвихвстанці в Парижі в усіх на вустах, бо вони гарячі голови. Всі аж надміру захоплені душевними поривами, як ті каліки, що не здатні простого кроку ступити, а лише вічно сновигають від стіни до стіни; кожна річ у них або рятівна, або ганебна, або несамовитий захват, або надзвичайна неміч, кожен столик — не просто столик, а знак від Бога або диявольський підступ. Вони кохаються у високих словах.

Дехто вважає їх святими, дехто — революціонерами та бунтарями; майже всі вони брали участь у повстанні, — хоч відтоді встигли вирости, а деякі з них навіть трохи постаріти, — а тому поліція не спускала з них очей і декого переслідувала, садила у в’язницю як зрадників або викликала на допити. Але й кожен із них мав свою історію, а пані в салонах, а панове, глибоко занурившись у крісла, охоче розповідали ці історії, ох, дуже охоче: одні — і цими я не гидувала — щиро й від серця пліткували, не жаліючи грубих слів; інші побожно складали руки й розповідали про свою християнську турботу, про те, що клопочуться про спасіння їхніх душ, і лише потім додавали до цукру отрути. І саме від оцих других я чула численні бридоти та брехні, з їхніх історій мусила найбільше відсіювати і пропускати повз вуха.

їхній засновник Янський[44] уже кілька років як помер — і дуже шкода, бо його можна було легко перетягти на свій бік. Казали, що замолоду він був безбожником, що на руїнах домініканського костелу у Варшаві віддавався найгіршим оргіям, вийняв зі спорохнявілої труни труп’ячий череп і з товаришами піднімав ним тости, все життя до жінок його тягнуло, немовби месмеричною[45] силою, довгі роки він поринав із ними в найгірші стосунки. Він і дружину мав. Розповідали, що закохався в одну панну з доброго дому, Александру, доньку полковника, який командував кавалерією за Наполеона; будучи закоханим, він виношував різні прожекти, але панна за кілька тижнів раптово виїхала з Варшави, а повернувшись, повідомила йому, що заручилася щойно з одним його знайомим. Його від любові аж у дрож кинуло, він питає знайомого про планований шлюб, а той, мовляв, це все жарти. Минає кілька місяців, а Янський, якого тим часом прийняли на навчання в Парижі, зустрічає Александру в Саксонському саду[46]: не встигли привітатися, як та у плач. І, рюмсаючи, вона розповідає, що знайомий намовив її на потаємний шлюб, і повінчав їх не ксьондз, а переодягнений у ксьондза товариш нареченого; місяць чи два вона купалась у щасті, після чого коханець, якого вважала чоловіком, покинув її вагітною; родина зреклася її і тепер бідна Александра блукає Варшавою без гроша за душею. Зрушилося його серце. Отже, отримавши спеціальне звільнення від заручин, вони взяли терміновий шлюб, після чого Янський виїхав до Парижа — і більше не повернувся. Він устрягав у різні ідеї та починання, у яких пиятики були не на останньому місці. Вона писала йому, що з дитиною, яку взяла на виховання одна сестра, він — що він поробляє в Парижі, але листувалися вони

1 ... 29 30 31 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матінка Макрина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матінка Макрина"