Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Вона залишила свою обручку вдома, ти це знаєш.

— Я кажу про ланцюжок із золотим медальйоном. Вона ніколи не розповідала, звідки він, але всі ці місяці відмовлялася продати його, хоч я міг використати ці гроші для майстерні. За все, через що я пройшов, я заслуговую, щоб мені повернули бодай це.

— Ти не заслуговуєш ані єдиної волосини з її голови.

— Де прикраса?

— Я заклала її. Як, ти думав, я заплатила за похорон?

— Вона коштувала значно більше, ніж це, — відповів Ебен, указуючи на могилу.

— Її більше нема, Ебене. Я заплатила за цю могилу, і тобі тут нема чого робити. Ти не давав моїй сестрі спокою, коли вона була жива. То, урешті-решт, дозволь їй спочити у мирі тепер.

Він зиркнув на старого копача, який відповів йому таким самим поглядом. О, Ебен легко міг ударити жінку, коли ніхто не бачив, але тепер він змушений був тримати кулаки при собі і стримувати свій лайливий язик. Усе, що він сказав, було:

— Ми ще повернемося до цієї розмови.

А потім повернувся і пішов геть.

— Міс? Міс?

Роза повернулася до старого копача і зустріла його співчутливий погляд.

— Ви вже заплатили нам. Я гадаю, вам це знадобиться. Це допоможе вам з дитиною протриматись деякий час.

Вона подивилась на монети, які він поклав на її долоню, і подумала, що на деякий час вони врятують їх від голоду. Можна буде заплатити годувальниці.

Копачі зібрали свої інструменти і пішли, залишивши Розу стояти поруч із свіжим пагорбом на могилі Аурнії.

«Коли земля всядеться, — думала вона, — я куплю тобі надгробок. Можливо, зможу заощадити достатньо, щоб написати на ньому не лише твоє ім’я, люба. Зображу на ньому янгола або кілька рядків вірша, щоб розповісти світу, як він спорожнів, утративши тебе».

Вона почула приглушені схлипи, які доносились від іншого похорону. Там люди вже починали розходитися, плакальниці покидали кладовище. Роза бачила в тумані бліді обличчя, загорнуті у чорні вовняні хустки. Так багато людей оплакували дитину.

Де твої плакальниці, Аурніє?

Лише тоді вона згадала Мері Робінсон. Дівчина роззиралася навкруги, але медсестру ніде не було видно. Поява Ебена, можливість бійки, мабуть, змусили її піти. Ще один привід для Рози ненавидіти його.

Краплі дощу впали їй на обличчя. Люди з іншого похорону, схиливши голови, потяглися до виходу з цвинтаря, де на них чекали екіпажі та гаряча вечеря. Лише Роза затрималася, тримаючи на руках Меггі, а дощ перетворював землю під її ногами на багно.

— Спи спокійно, люба, — прошепотіла вона.

Дівчина підхопила свою сумку і розкидані речі Аурнії. Потім вони із Меггі покинули цвинтар святого Августина і вирушили у бік нетрів південного Бостона.

10

— Акушерство — це галузь медицини, яка вивчає зачаття та його наслідки. А сьогодні ви почули про деякі з цих наслідків. Багато з них, на жаль, трагічні...

Навіть з великих сходів поза аудиторією Норріс чув ревучий голос доктора Крауча і прискорився, засмучений тим, що спізнився на ранкову лекцію. Але минулу ніч він знову провів у неприємній компанії Косоокого Джека. Вони їздили на південь, у Квінсі. Усю дорогу Джек жалівся на свою спину, що стало єдиною причиною, чому він покликав Норріса допомогти йому. Вони повернулися до Бостона далеко після опівночі і привезли лише один екземпляр у такому жахливому стані, що доктор С’ювол, коли стягнув брезент, скривився від смороду.

— Цей екземпляр пролежав у землі кілька днів, — поскаржився С’ювол, — ви не могли скористатися своїми носами? Сам лише сморід давав змогу вам це зрозуміти!

Норріс ще й досі відчував той сморід від свого волосся та одягу. Його неможливо було позбутися, він, наче личинка, проникав тобі під шкіру, доки кожен твій вдих не просякав ним, і ти більше не міг відрізнити живу плоть від мертвої. Він відчував його зараз, коли підіймався сходами до аудиторії, наче крокуючий труп відчуває запах власного розкладання.

Норріс потягнув на себе двері і прослизнув до аудиторії, де доктор Крауч ходив сценою і читав лекцію.

— ...хоча ця галузь медицини і відрізняється від, наприклад, хірургії, але акушерство вимагає знань анатомії, фізіології, патології та... — доктор Крауч зупинився, його погляд спрямувався на Норріса, який устиг зробити лише кілька кроків боковим проходом у пошуку вільного місця. Раптова тиша привернула увагу всіх присутніх в аудиторії, ця драматична пауза була цікавіша за будь-який шум. Публіка повернулася і, наче багатоокий звір, витріщилася на Норріса, прошиваючи його поглядом.

— Містере Маршалл, — урочисто промовив доктор Крауч, — велика честь, що ви вирішили долучитися до нас.

— Вибачте, сер! Мені нема виправдання.

— Безумовно. Що ж, знайдіть місце.

Норріс помітив порожній стілець і швидко сів у ряду, просто перед Венделлом і двома його друзями.

На сцені Крауч прочистив горло і повів далі:

— А на завершення, джентльмени, я дам вам тему для роздумів: лікар — подекуди єдиний, хто стоїть на шляху пітьми. Коли ми заходимо до похмурої кімнати хворого, то йдемо на битву, щоб дати промінець Божої надії та мужності тим нещасним, чиє життя лежить на чаші терезів. Тож запам’ятайте про святий обов'язок, який, можливо, скоро ляже на ваші плечі, — Крауч вийшов своїми короткими ногами на центр сцени, його голос лунав, наче заклик до війни. — Будьте вірні своєму покликанню! Будьте вірні тим, хто віддав свої життя у ваші напрочуд гідні цього руки.

Крауч в очікуванні дивився на свою аудиторію, де на кілька секунд повисла цілковита тиша. Потім Едвард Кінгстон почав плескати у долоні, гучно і показово, на що доктор не міг не звернути увагу. Решта швидко підтримали товариша, і ось уже всією аудиторією лунали бурхливі оплески.

— Так, я міг би назвати цю