Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Тихіше, Венделле, — застеріг Чарльз. — Чи ти хочеш, щоб ми всі мали проблеми?

Доктор Крауч зійшов зі сцени і зайняв місце у першому ряду поруч з іншими представниками свого факультету. Тепер доктор Альдус Гренвілл, який був деканом у медичному коледжі і водночас дядьком Чарльза, устав, щоб звернутися до студентів. Незважаючи на сивину, доктор Гренвілл був високим та статним, його могутня фігура справляла враження людини, яка може командувати аудиторією самим лише поглядом.

— Дякую, докторе Крауч, за найбільш докладну та надихаючу лекцію з мистецтва та науки акушерства. Ми наближаємося до заключної частини сьогоднішньої програми — анатомічного розтину, який представить нам доктор Ерастус С’ювол, наш видатний професор хірургії.

З першого ряду важко піднялася велична постать доктора С’ювола, який пройшов на сцену. Там два джентльмени міцно потиснули руки, після чого доктор Гренвілл знову зайняв своє місце. Тепер уся увага була прикута до доктора С’ювола.

— Перш ніж я почну, — сказав С’ювол, — я б хотів запросити добровольця. Можливо, джентльмена першого року навчання, який має досить сміливості, щоб стати асистентом прозектора.

Повисла тиша, п’ять рядів молодих людей зосереджено роздивлялися свої черевики.

— Ну ж бо, сміливіше. Необхідно забруднити руки кров’ю, якщо хочете зрозуміти, як влаштоване людське тіло. Зараз ви лише починаєте вивчати медицину, тож незнайомі з кімнатою розтинів. Сьогодні я допоможу вам наблизитися до цього чарівного механізму, його складної та величної структури. Чи хтось з вас має достатньо сміливості?

— Я маю, — сказав Едвард і піднявся з місця.

Професор Гренвілл сказав:

— Містер Едвард Кінгстон виявив бажання. Будь ласка, приєднуйтеся до доктора С’ювола на сцені.

Коли Едвард підіймався сходами, він пихато посміхнувся своїм товаришам. Його погляд вимовляв: «Я не такий боягуз, як усі ви».

— Звідки у нього такі нерви? — пробурмотів Чарльз.

— Ми всі будемо на його місці, — сказав Венделл.

— Подивіться, як він насолоджується увагою до своєї персони. Присягаюся, я б тремтів, як цуцик.

Колеса загуркотіли дерев’яною сценою, асистент з’явився з-за лаштунків, штовхаючи перед собою стіл. Доктор С’ювол одягнув халат і підгорнув рукави, а асистент викотив ще один столик з тацею, на якій були розкладені інструменти.

— Кожен з вас, — сказав доктор, — матиме нагоду навчитися працювати скальпелем у прозекторській. Але все ж ваша практика буде надто короткою. Через нестачу анатомічних екземплярів ви не маєте змарнувати жодної можливості. Як тільки матимете можливість, я сподіваюся, ви неодмінно скористаєтеся нею, щоб поглибити свої знання. Сьогодні, на превелику радість, ми маємо такий шанс, — він зробив паузу, щоб накинути фартух, — опанувати мистецтво розтину, — казав доктор, зав'язуючи фартух, — а це справді мистецтво. Сьогодні я покажу вам, як це робиться. Не так, як грубий м'ясник розрубує туші, а як скульптор, який створює витвір мистецтва з мармурової брили. Це те, що я збираюсь зробити сьогодні — не просто розрізати тіло, а відкрити красу кожного м'яза і кожного органа, кожного нерва і кровоносної судини, — С’ювол повернувся до столу, де лежало все ще накрите тіло. — Погляньмо на сьогоднішній екземпляр.

Норріс заздалегідь відчув нудоту, коли доктор С’ювол потягнув накидку. Він здогадувався, що лежало під нею, і боявся побачити напіврозкладений труп, який вони із Косооким Джеком відкопали минулої ночі. Але, коли С’ювол відкинув простирадло, там виявився зовсім не смердючий чоловік.

То була жінка. І навіть зі свого місця в аудиторії Норріс упізнав її.

Хвилясте руде волосся звисало з краю стола. Її голова була трохи повернута, тож вона дивилась на публіку напівзаплющеними очима, трішки відкривши рота. У лекторському залі повисла така тиша, що Норріс чув власний пульс, що відлунював у його вухах.

Це труп сестри Рази Конноллі. Сестри, яку вона обожнювала.

Як, заради Бога, кохана сестра дівчини закінчила своє існування на анатомічному столі?

Доктор С’ювол спокійно взяв скальпель з таці і став збоку від трупа. Здавалося, він не помічав, яка тиша панувала у шокованій аудиторії, коли він розглядав свій екземпляр. Він скидався на ремісника, який збирається розпочати роботу. Подивився на Едварда, який застиг за крок від столу. Без сумнівів, той також упізнав небіжчицю.

— Я б порадив вам надягнути фартух.

Едвард, здавалося, не чув його.

— Містере Кінгстон, якщо ви не бажаєте забруднити свій чудовий фрак, я пропоную вам зняти його і одягти фартух. Потім приходьте допомагати мені.

Навіть пихатий Едді помітно нервував. Він важко ковтнув, перш ніж накинути довгий, до самої підлоги, фартух і підкотити рукави сорочки.

Доктор С’ювол зробив перший надріз. Він був різкий та глибокий, від грудної кістки до таза. Коли шкіра розійшлась, черево відкрило свій вміст, петлі кишок випали з живота на стіл і ковзнули нижче, розгойдуючись, наче слизькі стрічки.

— Цеберко, — наказав С’ювол. Він підняв погляд на Едварда, який із жахом дивився на відкриту рану. — Можливо, хтось подасть мені цеберко? Поки до мого асистента не повернеться здатність рухатися?

Млявий сміх почувся з аудиторії, коли їхнього пихатого товариша було публічно осміяно. Почервонівши, Едвард схопив дерев’яне відерце зі столика з інструментами і поставив на підлогу, щоб упіймати до нього кишки, які випадали з розрізу.

— Над кишечником, — сказав доктор С’ювол, — є оболонка з тканини, яка називається сальник. Я щойно її розрізав, демонструючи кишки, які, як ви можете бачити, зараз звисають з черева. Старші джентльмени, особливо ті, хто не відмовляє собі у задоволенні добряче підкріпитися, мають сальник, ущільнений товстим шаром жиру. Але цей взірець молодої жінки ущільнення не має, — він підняв майже прозорий сальник і тримав його скривавленими руками, щоб аудиторія мала можливість його роздивитися. Потім він перехилився через стіл і жбурнув слизьку масу у відерце. Вона впала зі сплеском.

— Далі я приберу кишки, які не дають нам змоги роздивитися внутрішні органи. У той час, як будь-який м’ясник, що забиває корів чи коней, добре знає про значну кількість кишок,