Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Він нахилився зі скальпелем, і його рука піднялась, тримаючи відрізаний кінець кишки. Він кинув його на край столу, і кінець зісковзнув униз, а Едвард упіймав його голими руками раніше, ніж той ляпнувся на підлогу. З огидою швидко кинув край кишки у відерце.

— Тепер я відріжу його з іншого боку, де тонка кишка переходить у товсту — біля ілеоцекального з’єднання.

І знову доктор С’ювол занурив скальпель. Потім розпрямився, тримаючи інший кінець кишки.

— Щоб показати диво людської системи травлення, я б попросив свого асистента взяти цей край тонкої кишки і пронести його проходом, щоб усі могли побачити його довжину.

Едвард, вагаючись, дивився у бридке відерце. Скривившись, він поліз у масу нутрощів і витяг потрібний край.

— Продовжуйте, містере Кінгстон. До кінця залу.

Едвард вирушив центральним проходом, стискаючи кінець кишки. Норріс почув мерзенний сморід тельбухів і побачив, як студент, що сидів біля проходу, замахав рукою біля носа, щоб відігнати запах. А Едвард усе ще крокував проходом і тягнув за собою кишку, як смердючий канат, аж доки вона нарешті не піднялася з підлоги, пружно натягнувшись. З неї капало на підлогу.

— Дивіться, яка довжина, — вигукнув доктор С’ювол. — Тут метрів шість. Шість метрів, джентльмени! І це лише тонка кишка. А є ще і товста. Кожен з вас без винятку має в животі найбільш дивовижний з органів. Подумайте про це, сидячи тут і перетравлюючи свій сніданок. Не має значення, яке ваше становище в суспільстві, багаті ви чи бідні, старі чи молоді — усередині ваших животів ви всі такі самі, як будь— який інший чоловік.

«Або жінка», — подумав Норріс, дивлячись не на органи, а на екземпляр, з якого витягли нутрощі. Навіть така красуня може бути перетворена на відерце тельбухів. А де ж серед них душа?

— Містере Кінгстон, ви можете повертатись на сцену, а кишка може повертатись у цеберко. Далі ми подивимось, які на вигляд серце та легені, що ховаються у грудях, — доктор С’ювол взяв жахливого вигляду інструмент і затиснув його лещата на ребрі. Аудиторія почула хруст кістки. Він подивився на присутніх. — Ви не зможете побачити, що розташовано у грудній клітині, доки не поглянете у порожнину. Я вважаю за потрібне студентам першого курсу піднятися і стати ближче до місця проведення розтину. Підходьте, ставайте довкола столу.

Норріс підвівся на ноги. Він сидів біля проходу, тож був одним із перших, хто опинився біля столу. Він поглянув униз, але не на відкриту грудну клітку, а на обличчя жінки, чиї найбільші таємниці демонструвалися тепер цілій аудиторії незнайомців. Він подумав, що вона була справжньою красунею. Аурнія Тейт була у самому розквіті жіночності.

— Якщо ви станете навкруги, — продовжував доктор С’ювол, — я залюбки покажу вам дещо цікаве, що я знайшов у її тазу. Опираючись на розмір матки, якої я з легкістю можу торкнутись ось тут, можна зробити висновок, що цей екземпляр зовсім нещодавно народжував. Незважаючи на відносну свіжість трупа, ви можете помітити неприємний запах з черевної порожнини та помітне запалення очеревини. Беручи всі ці обставини до уваги, я готовий назвати вірогідну причину смерті.

З проходу почувся гучний звук. Один зі студентів гучно залементував:

— Він дихає? Перевірте дихання!

Доктор С’ювол гукнув:

— У чому річ?

— Це племінник доктора Гренвілла, сер, — сказав Венделл. — Чарльз знепритомнів.

У першому ряду професор Гренвілл підхопився на ноги і приголомшено подивився на студентів. Він швидко пішов проходом до Чарльза, проштовхуючись крізь юрбу студентів.

— З ним усе добре, сер, — повідомив Венделл. — Чарльз приходить до тями.

На сцені зітхнув доктор С’ювол.

— Надмірна вразливість не рекомендується тим, хто хоче вивчати медицину.

Гренвілл опустився біля племінника на коліна і поплескав його по обличчю.

— Ну ж бо, хлопче! У тебе просто запаморочилась голова. У тебе був важкий ранок.

Зі стогоном Чарльз сів і охопив голову руками.

— Паморочиться.

— Я виведу його надвір, сер, — сказав Венделл, — йому потрібне свіже повітря.

— Дякую, містере Голмс, — відповів Гренвілл. Підвівшись, він сам не дуже добре тримався на ногах.

Ми всі ослаблені, навіть найбільш загартовані з нас.

За допомоги Венделла Чарльз із тремтінням звівся на ноги. Йому допомогли піднятися проходом.

Норріс почув, як один зі студентів фиркнув:

— З ким ще це могло статися, як не з Чарлі? Він постійно непритомніє.

«Але це могло статися із будь-ким з нас, — подумав Норріс, оглядаючи бліді обличчя студентів. — Яка нормальна людина зможе спокійно спостерігати за цією ранковою різаниною?»

І це ще був не кінець.

На сцені доктор С’ювол знову взяв свій скальпель і незворушно поглянув на глядачів.

— Джентльмени, продовжимо?

11

Джулія вела машину на північ, полишаючи спеку бостонського літа і втискуючись до потоку автівок, що сунули кудись на вихідні. Вона прямувала до штату Мен. Незабаром жінка вже була на кордоні штату Нью-Гемпшир, температура на вулиці впала на десять градусів. За пів години, коли Джулія була вже у Мені, повітря здавалося геть крижаним. Невдовзі лісові краєвиди та вид скелястого узбережжя зникли в тумані. Далі на північ світ ставав сірим, дорога звивалася примарним ландшафтом напіврозчинених в імлі дерев і ледве видимих ферм.

Коли нарешті після опівдня Джулія прибула у прибережне містечко Лінкольнвілл, туман був такий щільний, що вона бачила лише велетенський контур порома на Айлсборо, який був пришвартований до пірса. Генрі Пейдж застерігав її, що на борту може бути обмежена кількість місць для транспортних засобів, тож Джулія залишила автівку на стоянці біля термінала, узяла валізу і зійшла на судно.

Якщо і були якісь красиві