Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Облога та штурм, Лі Бардуго 📚 - Українською

Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Облога та штурм" автора Лі Бардуго. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 112
Перейти на сторінку:
словами там, де можна обійтися двома, та його манера керування екіпажем справляла на мене враження. Капітан не завдавав собі жодного клопоту з фокусами, які я помічала за Дарклінґом, однак люди дослухалися до нього без жодних вагань. Вони поважали його, а не боялися.

— А яке Штурмгондове справжнє ім’я? — запитала я Тамару. — Равканське?

— І гадки не маю.

— Ти ніколи не питала?

— А для чого?

— А з якої частини Равки він походить?

Вона примружилася, дивлячись на небо.

— Хочеш ще потренуватися з шаблями? — запитала. — Маємо достатньо часу до початку моєї вахти.

Коли я починала розпитувати про Штурмгонда, дівчина завжди змінювала тему.

— Тамаро, він же не просто впав на корабель із неба. Хіба тобі не цікаво, звідки він узявся?

Дівчина вибрала мечі й простягла їх братові, котрий був корабельним зброярем.

— Не надто. Він дозволяє нам плавати з ним і дозволяє битися.

— І не змушує вдягатися в червоний шовк та вдавати з себе кімнатних собачок, — втрутився Толя, відмикаючи полицю ключем, який носив на шиї.

— Із тебе вийшов би жалюгідний кімнатний песик, — засміялася Тамара.

— Що завгодно краще за необхідність слухатися наказів якогось самовдоволеного бевзя в чорному, — буркнув Толя.

— Але ти слухаєшся Штурмгондових наказів, — зауважила я.

— Тільки коли йому цього хочеться.

Я підстрибнула. Капітан стояв прямісінько в мене за спиною.

— Спробуй переконати вола, що йому слід робити, і подивися, що з того вийде, — сказав корсар.

Тамара фиркнула, і вони з Толею взялися складати решту зброї.

Штурмгонд нахилився до мене і прошепотів:

— Якщо тобі хочеться дізнатися щось про мене, красуне, просто запитай.

— Я просто цікавилася, звідки ти родом, — спробувала захистися я. — От і все.

— А ти звідки?

— З Керамзіна. Сам знаєш.

— Але де народилася?

У пам’яті промайнуло кілька туманних спогадів. Плитка тарілка з вареним буряком, від якого руки робилися червоними, а пальці слизькими. Запах вівсянки з яйцем. Я їду на чиїхось плечах — напевно, батькових — уздовж курної дороги. У Керамзіні сама навіть згадка про батьків вважалася зрадою герцога і виявом невдячності до його доброти. Нас навчили ніколи не говорити про свої життя до появи в притулку, і кінець кінцем усі спогади про них випарувалися.

— Ніде, — відповіла я. — Село, в якому я народилася, було замале для власної назви. А ти, Штурмгонде?

Корсар вишкірився. У мене знову з’явилася думка, що з рисами його обличчя щось не так.

— Моя мама була устрицею, — підморгнув він. — А я — перлинка.

І пішов геть, фальшиво насвистуючи.

***

За дві ночі по тому я прокинулася від того, що наді мною нависла Тамара і трусила за здорове плече.

— Час іти, — повідомила вона.

— Уже? — пробурмотіла я. — Котра година?

— Незабаром виб’є третю.

— Ранку? — Позіхнувши, я звісила ноги з гамака. — Де ми?

— За п’ятнадцять миль від узбережжя Західної Равки. Хутчіш, Штурмгонд чекає.

Вона була повністю вбрана, а на плечі висіла полотняна торба для дрібничок.

Мені нічого було збирати, тож я натягла черевики, поплескала по внутрішній кишені пальта, щоб упевнитися, що червона книжечка зі мною, й рушила за Тамарою до дверей.

Мал стояв на палубі біля загорожі правого борту з кількома членами екіпажу. Я на мить розгубилася, побачивши, що в Штурмгондів кричущий сюртук кольору морської хвилі вбраний Прівєт. Якби капітан не віддавав наказів, я б його не впізнала. Він загорнувся в об’ємну шубу з піднятим коміром, а на вуха низько натягнув вовняну шапку.

Навколо шаленів холодний вітер. У небі яскраво миготіли зорі, а низько над небокраєм застиг тоненький серпик місяця. Я подивилася на залиті його світлом хвилі, прислухаючись до спокійного дихання моря. Якщо земля й була десь близько, я її не бачила.

Мал спробував розтираннями зігріти мені руки.

— Що відбувається? — поцікавилася я.

— Ми сходимо на берег. — В його голосі чулася настороженість.

— Посеред ночі.

— «Волкволн» підійме мої стяги неподалік від фієрданського узбережжя, — пояснив Штурмгонд. — Дарклінґ не мусить знати, що ти вже повернулася на равканську землю.

Капітан нахилив голову, звертаючись до Прівєта, а Мал тим часом потягнув мене до загорожі лівого борту.

— Ти впевнена?

— Не зовсім, — зізналася я.

Хлопець поклав руки мені на плечі і сказав:

— Аліно, якщо нас викриють, цілком можливо, що мене заарештують. Ти можеш бути Заклинателькою Сонця, а от я — простий солдат, котрий відмовився виконувати накази.

— Дарклінґові накази.

— Можливо, це не матиме значення.

1 ... 29 30 31 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Облога та штурм, Лі Бардуго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Облога та штурм, Лі Бардуго"