Читати книгу - "Басаврюк ХХ"

Бойчук тихо переліз через перила, витягнув з кишень піджака черевики і взувся. За вікном чулися глухі голоси. Бойчук дістав револьвер з кобури під пахвою, звів курок і сунув за пояс. Збудження від небезпеки наповнило тіло легкістю й жорстокою силою. Крізь широкі скляні двері він побачив, що отець Василь лежить, зігнувшись і хапаючи розбитим ротом повітря. Один із псевдоіталійців витягнув ніж і схилився над ним. Не гаячи часу, Бойчук схопив важкий стілець, який стояв на балконі, і кинувся до кімнати. Той, що був з ножем, спробував ухилитися, але галичанин встиг вправно зацідити йому стільцем у голову, відштовхнув повільно сідаюче тіло і вчепився в іншого, який стрімко сунув руку до кишені. Тяжко дихаючи і скрегочучи зубами, вони затупцювали по підлозі. «Італієць» був набагато міцніший за Бойчука, але його згубила занадто велика надія на заховану зброю. Замість того, щоб почати битися з нападником голіруч, він вперто намагався вихопити пістолет. Бойчук скористався цим і, несподівано вчепившись у плечі ворога, різко буцнув лобом йому в обличчя. Щось хруснуло — і тіло «італійця» м’яко осіло на підлогу. Позаду почувся стогін. Галичанин швидко озирнувся — перший, хитаючись, підіймався, у руках виблискував ніж. Бойчук дістав свій револьвер і націлив тому в голову:

— Кидай ніж, вар’яте!

Той, не звертаючи уваги на погрозу, задер закривавлене обличчя й повільно пішов на галичанина. Бойчук перехопив кволу руку з ножем і, уперши револьвер у груди, натиснув на гачок. Тихо клацнув постріл, і нападник звалився.

Бойчук схопив другого за комір. Голова переможеного безвільно мотлялася, зі зламаного носа густо текла руда кров:

— Хто ви такі? — похмуро запитав Бойчук, тицьнувши револьвером «італійцю» під ніс.

Той декілька разів кліпнув очима. З рота вирвався хрип. Бойчук вдарив стволом йому по голові. Раптом відчув чиїсь пальці в себе на плечі. Різко обернувся — позаду стояв отець Василь, ледве промовивши:

— Так не можна.

Галичанин хижо блиснув очима:

— Відійдіть, панотче, зараз моя черга, — і відразу повернувся до «італійця», — кажи, сволото…

Той напівсвідомо хитав головою. Бойчук щосили вдарив його рукояттю револьвера по скроні, швидко обмацав кишені, витягнув пістолет і підвівся:

— От що, панотче, треба тепер мені навідатися до пані Наталі, а ви спробуйте перечекати в лісі, і якщо за півгодини я не з’явлюся, чим скоріше тікайте з Австрії.

Отець Василь мовчки подивився, як галичанин вправно вставляє в барабан свого револьвера набій, перевіряє затвор трофейного пістолета, і тихо сказав:

— Я з вами.

* * *

Коридор, як завжди, був у напівтемряві. Панотець і Бойчук спустилися на третій поверх. Галичанин боявся, що там буде хтось з «італійців», але тільки на стільці біля кімнати Наталі одиноко куняв поліцейський. Отець Василь полегшено зітхнув. І пішов було вперед, але Бойчук притримав його за плече. Отець Василь не міг впізнати свого колись скептичного і трохи нервового супутника. Тепер від Бойчука випромінювала якась незрозуміла сила, надійна й небезпечна водночас.

Галичанин тихо пішов уперед, тримаючи за спиною руку з ножем.

Поліцейський підхопився, коли Бойчук був від нього на відстані п’яти кроків. Їх швидкі рухи панотець не зміг зрозуміти, але через долю секунди поліцейський вже лежав на підлозі з револьвером у руках, а галичанин схилився над ним, витираючи ніж. Отець Василь відчув, як його тіпає лихоманка. Він упізнав у поліцейському одного з «італійців», Бойчук пильно подивився на панотця і прошепотів запитально:

— Дати вам зброю, отче?

6

Двері були відчинені. Бойчук обережно зайшов до кімнати і прислухався. Йому почулося щось схоже на глухий спів, від якого крижані гусаки поповзли по хребту. Отець Василь запитально подивився на Бойчука.

— Уперед, — тихо скомандував той і прослизнув до порожньої вітальні.

Тепер спів, який лунав зі спальні, став гучнішим. Він притягував, вабив до всесильного зла, яке не ставило перед людиною вічних тортур вибору й обіцяло за дрібні послуги вічну насолоду й легкість існування. Зі спальні відблискувало мерехтливе світло.

Бойчук, тримаючи пістолети в обох руках, обережно зазирнув туди.

По краях спальні стояли троє «італійців». У руках у них блимали великі свічки, нахилені вогнем донизу. Посередині спальні, владно і зловісно, розчахнула кінцівки велика п’ятикутна зірка, викладена з червоних стрічок, на яких жовтіли незрозумілі надписи, на зірці мерехтіли похилені чорні свічки. Далі, біля самого ліжка, стояв пан Анжело, тримаючи велику книгу, яку він, розтягуючи нечасті голосні і приспівуючи, читав. Слова незнайомої мови нагадували крякання ворона. Зосереджене, напівбожевільне обличчя його було повернуте до ліжка.

Бойчук придивився і зблід — там, в одній нічній сорочці, лежала Наталя. Зап’ястя й литки були міцно прив’язані цупкими мотузками до стінок ліжка. Окрім того, три широких чорні паси притягували її за плечі, стегна й коліна до сітки. Очі закривала широка чорна пов’язка, а рот був забитий кляпом. Час від часу тіло її, немов пронизане ударами струму, випиналося, намагаючись звільнитися, а крізь кляп виривалися здавлені стогони болю й відчаю.

Бойчук зробив рішучий крок уперед і підніс зброю, Анжело озирнувся на нього і спокійно сказав:

— От ми вас і дочекалися!

Яскравий зблиск вдарив у вічі галичанина, він випустив зброю і впав.

Коли Бойчук прийшов до тями, руки його були скуті позаду наручниками, а двоє «італійців» стовбичили по боках. Отець Василь, який не здавався їм боєздатною одиницею, навіть не був скутий. Анжело, з помітним жалем, складав у великий саквояж якісь речі. Побачивши, що галичанин отямився, він підійшов до нього і щосили вдарив в обличчя:

— Грайся у війну з недолугою Дефензивою!

Бойчук виплюнув два зуби і, намагаючись зберігати презирливий тон, сказав:

— Твої каліки й до краківських тайняків не дотягують. Чуєш, Анжело, чи як тебе там!

Анжело зблід, потім підібрався і спокійно сів на стілець.

— Через десяток хвилин ми заберемося звідси; пані Наталя продовжить своє сходження до призначених їй сфер у більш ізольованому місці, а два ваших трупи переконають поліцію, що з цими вбивствами пов’язані українські фанатики. Ви програли, як завжди.

Бойчук майже примирливо запитав:

— Ви з ГПУ?

Анжело розсміявся:

— Поки я тут зображав італійця, то став, відповідно, і занадто балакучим. — Його голос забринів залізом. — Я скажу вам, хто ми, хоча ви ніколи не осягнете могутності нашої організації. Зараз я офіційно входжу до спецгрупи