Читати книгу - "Приречені бути чужими , Ксенія Ільїнська"

Чудовисько голосно зітхнуло і, нарешті, зняло моторошну маску демона.

— Ну, я ж казав, що чудовисько реальне, — усміхнувся Алекс, хитаючи головою.

— Ти і є найстрашніше чудовисько тут! — вигукнула Злата, розлючено штовхнувши його в плече.

— Ой, тільки не бий знову, у мене й так плече болить, — схопився він за місце удару.

Діана важко дихала, намагаючись прийти до тями.

— Алекс, ти… ти ідіот! Я мало не померла!

— Технічно, ти просто дуже голосно кричала, — Алекс підморгнув.

— Я ледь не висмикнула Каті руку!

— А я ледь не розлила чай! — додала Яна.

— Та годі вам, це був всього лише жарт! — Алекс підняв руки, наче виправдовуючись.

Злата насупилася і склала руки на грудях.

— Ну, тоді наступного разу і я підготую тобі жарт…

Алекс підозріло на неї глянув.

— Що це було?

— Нічого, просто маленька помста, — усміхнулася вона, зловісно звузивши очі.

Пізніше, коли всі знову зібралися біля вогню, Злата продовжувала лаяти Алекса за його «геніальну» витівку.

— Ти думаєш, це було смішно? — сердито бурчала вона, скоса дивлячись на нього.

— Ну… трохи, — зізнався він, безневинно сьорбаючи чай.

— Трохи?! Я думала, у мене серце зупиниться!

— Ну… але ж не зупинилося?

— Алекс!

— Ой, та все, все! Вибачаюся, визнаю, трохи перестарався.

— Трохи?!

Алекс хотів ще щось сказати, але в цей момент Яна, не втримавши рівновагу, випадково підштовхнула його.

І він… завалився просто на Злату.

— Ой! — вигукнула вона, опинившись під ним.

Усі затамували подих.

— Непогана поза, — хмикнув Антон, ледве стримуючи сміх.

— ЩО?! — Злата миттєво почервоніла, а Алекс, здається, навіть не поспішав вставати.

— Не винен я!!! — Алекс підняв руки, ніби здавався.

Злата гаркнула і відштовхнула його, піднімаючись на ноги.

— Тримайся від мене подалі, інакше я тебе точно придушу!

Алекс лише розсміявся, спостерігаючи, як вона сердито відвертається.

— Ну, здається, відпочинок за містом буде веселим, — тихо пробурмотів він.

Після того, як Злата нарешті відпустила злість через розіграш, атмосфера навколо вогнища стала значно легшою. Алекс і досі намагався не попастися їй на очі, хоча щоразу, коли вона сердито дивилася в його бік, він лише хитро посміхався.

— Отже, якщо ми вже тут, треба якось розважитися! — заявила Діана, взявши в руки гітару, яку приніс Ярік.

— Пропоную класичну «пляшечку»! — вигукнув Антон.

— Банально, — скептично скривилася Яна.

— Тоді може хованки вночі? — запропонував Алекс, кидаючи погляд на Злату.

— О, це цікаво! — загорілися очі у Каті.

Злата лише важко зітхнула. Вона вже знала, що нічого спокійного в їхньому відпочинку не буде.

Правила були прості: один шукає, решта ховаються на території будиночка та навколо нього. Першим шукати випало Яріку.

— Готові чи ні — я йду! — вигукнув він, прикривши очі руками.

Друзі розбіглися в різні боки. Діана швидко сховалася за великий камінь біля озера, Катя залізла на дерево, а Яна сховалася в дровітні.

Злата, не знаючи, куди подітися, заскочила в невеличку стару альтанку, яка ледь світилася в місячному світлі. Вже через кілька секунд туди ж забіг Алекс.

— Ти що тут робиш?! — обурено зашепотіла вона.

— Ховаюся, як і ти.

— Тільки не поруч зі мною!

— Тссс! Він уже шукає! — Алекс поклав палець їй на губи, і вона миттєво завмерла.

Кроки Яріка були зовсім близько. Злата затримала дихання, притискаючись до стіни альтанки. Алекс стояв дуже близько, настільки, що вона могла відчути його подих.

— Блін, тут нікого! — пробурмотів Ярік і попрямував далі.

— Фух… — видихнула Злата.

— Що, подобається бути зі мною в тісному просторі? — прошепотів Алекс, нахиляючись ближче.

Злата різко штовхнула його, але не розрахувала сили, і вони обидва гепнулися на дерев’яну підлогу.

— Що там у вас?! — почувся голос Діани.

— Нічого! — швидко вигукнула Злата, намагаючись відштовхнути від себе Алекса, який уже давився від сміху.

— Ага, звучить підозріло, — хихикнула Яна з укриття.

— Все з тобою ясно, — пробурмотіла Злата, підводячись і виходячи з альтанки.