Читати книгу - "Ляльковий дім"

Ранк. Не може бути! Мигдалеві тістечка! Я думав, що це тут заборонений плід.

Нора. Так, але їх мені трішки принесла Кристина.

Фру Лінне. Що? Я?…

Нора. Ну, ну, не лякайся. Ти ж не могла знати, що Торвальд заборонив мені купувати їх. Він, бачиш, боїться, що я зіпсую собі ними зуби. Та нічого… раз можна… Правда, докторе Ранк? Прошу! (Кладе йому тістечко до рота.) І тобі, Кристино. І мені також одне, маленьке… або хай уже двоє. (Знов походжає по кімнаті.) Так, тепер я справді безмежно щаслива. Мені тільки одного дуже хотілося б.

Ранк. Ну? Чого саме?

Нора. Дуже мені кортить сказати щось, аби його почув Торвальд.

Ранк. То чому ж ви не скажете?

Нора. Не зважуюся, бо це поганий вислів.

Фру Лінне. Поганий?

Ранк. Ну, то й не треба казати його перед Торвальдом. Але перед нами ж можна. То що вам так кортить сказати, аби його почув Торвальд?

Нора. Мені страшенно кортить сказати: хай би його чорти забрали!

Ранк. Ви здуріли!

Фру Лінне. Бог з тобою, Норо!..

Ранк. Кажіть, ось він іде.

Нора (ховає торбинку). Тс-с-с, тс-с-с!

Гельмер із плащем на руці, тримаючи в ній капелюха, виходить зі свого кабінету.

Нора (до нього). Ну, Торвальде, ти спекався його?

Гельмер. Так, він пішов.

Нора. Дозволь познайомити тебе… Це Кристина, вона приїхала до міста.

Гельмер. Кристина?… Вибачте, але я не знаю…

Нора. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне.

Гельмер. Он як! Мабуть, товаришка моєї дружини з часів дитинства?

Фру Лінне. Так, ми знайомі віддавна.

Нора. І уяви собі, вона приїхала так здалека, щоб поговорити з тобою.

Гельмер. Тобто як?

Фру Лінне. Властиво, не тому…

Нора. Кристина якраз дуже вправна канцеляристка і має велике бажання попрацювати під керівництвом тямущого фахівця, щоб іще більше навчитися…

Гельмер. Вельми розумно, пані.

Нора. І коли вона почула, що ти стаєш директором банку, а про це було написано в газеті, то відразу приїхала сюди. Правда, Торвальде, ти задля мене зробиш щось для Кристини? Так?

Гельмер. Можливо. Ви, здається, вдова?

Фру Лінне. Так.

Гельмер. І маєте досвід праці в канцелярії?

Фру Лінне. Так, чималий.

Гельмер. То, мабуть, я зможу дати вам місце…

Нора (плеще в долоні). А бачиш, а бачиш!

Гельмер. Ви з'явилися саме вчасно, пані…

Фру Лінне. Ох, як мені дякувати вам?…

Гельмер. Нема за що. (Надягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені…

Ранк. Стривай, я також іду. (Приносить із передпокою своє хутро і гріє його біля груби.)

Нора. Не барися, любий.

Гельмер. Я повернуся десь за годину, не пізніше.

Нора. І ти йдеш, Кристино?

Фру Лінне (надягає пальто). Так, тепер я мушу знайти собі кімнату.

Гельмер. То, може, вийдемо разом.

Нора (допомагає фру Лінне). Шкода, що в нас так тісно і ми не можемо…

Фру Лінне. Що ти! Хто ж би подумав про таке! До побачення, люба, і дякую за все.

Нора. Поки що до побачення. Ти ж увечері прийдеш до нас. І ви також, докторе. Що?… Як будете добре почуватися? Будете, тільки тепло вдягніться.

Розмовляючи, всі йдуть до передпокою. Зі сходів чути дитячі голоси.

Нора. Це вони! Це вони!

Біжить і відчиняє вхідні двері.

Заходять нянька Анна-Марія з дітьми.

Заходьте, заходьте! (Нагинається і цілує дітей.) Ох, мої милі сонечка… Глянь на них, Кристино. Правда ж, вони чарівні?

Ранк. Не розводьте балачок на протязі!

Гельмер. Ходімо, фру Лінне, тепер тут нікого не треба, крім матері.

Доктор Ранк, Гельмер і фру Лінне сходять униз.

Нянька з дітьми заходять до кімнати. Нора також заходить і зачиняє за собою двері до передпокою.

Нора. Які ви бадьорі й веселі. І які у вас рум'яні щічки, наче яблука і троянди.

Діти одне поперед одного розповідають, як їм було надворі.

Вам було так весело? Це ж чудово. Он як, ти возив на санках Емі і Боба? Ти глянь, обох разом? Який ти гарний хлопчик, Іваре. О, дай мені потримати її. Мою милу лялечку! (Бере від няньки найменшу дівчинку і танцює з нею.) Так, так, мама потанцює і з Бобом. Що? Ви кидалися сніжками? Ох, шкода, що мене з вами не було! Ні, Анно-Маріє, дайте, хай я сама їх роздягну. Чуєте, дайте, це для мене втіха. А ви йдіть до кухні, бо закоцюбли, я ж бачу. Там на плиті стоїть для вас тепла кава.

Нянька виходить у двері ліворуч. Нора роздягає дітей, кидаючи їхні речі навсібіч, і слухає, що вони розповідають.

Он що? За вами біг великий пес? І не покусав вас? Ні, пси не кусають таких гарних дітей. Не заглядай у пакунки, Іваре! Що там таке? Ох, вам кортить дізнатися? Ні, ні, там бека. Що? Хочете гратися? У піжмурки? Добре, граймося в піжмурки. Першим ховається Боб. Я? Добре, нехай першою буду я.

Нора й діти, сміючись і весело галасуючи, граються у вітальні і в кімнаті праворуч. Нарешті Нора ховається під стіл; діти гуртом забігають до вітальні й починають шукати матір, але не знаходять, чують її здавлений сміх, кидаються до столу, підіймають обрус і бачать її. Бурхлива радість. Нора вилазить з-під столу, вдає, що хоче їх злякати. Знову радість.

Тим часом у вхідні двері хтось стукає, але ніхто з них того стукоту не чує. Тоді ледь відчиняються двері з передпокою, і в них з'являється приватний повірений Кроґстад. Він вичікує. Нора з дітьми граються далі.

Кроґстад. Вибачте, фру Гельмер…

Нора (глухо скрикує, обертається і ледь підводиться). Ох! Чого ви хочете?

Кроґстад. Вибачте, вхідні двері були прочинені, хтось, мабуть, забув їх замкнути…

Нора (випростується). Мого чоловіка немає вдома, пане Кроґстаде.

Кроґстад. Я знаю.

Нора. Знаєте? То чого ж ви хочете?

Кроґстад. Перекинутися словом із вами.

Нора. Із… (Тихо до дітей.) Ідіть до Анни-Марії. Що? Ні, чужий дядько не зробить мені нічого поганого. Коли він піде, ми знов будемо гратися. (Відводить дітей до кімнати ліворуч і зачиняє за ними двері. Стурбованим голосом.) Ви хочете поговорити зі мною?

Кроґстад. Так.

Нора. Сьогодні?… Але ж це ще не перше число…

Кроґстад. Ні, сьогодні Святвечір. І від вас самих залежить, чи він буде радісний, чи ні.

Нора. Чого ви хочете? Я зовсім не можу сьогодні…

Кроґстад. Поки що не говорімо про це. Є ще й інша справа. У вас знайдеться вільна хвилина?

Нора. Знайдеться,