Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

ми знову в Країні козаків (в Україні. — П. Ш.), бо ж протягом тих двох років, що ми їх прожили в Московщині, наші серця були замкнені на колодку, наш розум стиснений, придушений. У тій країні ніхто не може почувати себе бодай трохи вільнішим, хіба ті люди, що там виросли; чужинець почувається там, як у тюрмі. Там ми забули, що таке радість та сміх. За кожним нашим кроком слідкували. Натомість Козацька країна була для нас наче б нашим рідним краєм; її мешканці справді були нашими приятелями, наче б рідними» (А. Алепскій. «Путєшєствіє Антіохійского патріарха Макарія в Россію»). А скільки–то людей різних націй 300 років пізніше дякували Богові, перейшовши кордон СССР!

Французький посол Ґ. Ланной, що подорожував по Московщині й Україні, пише, що в Московщині жінок продають на базарах, як худобу (G. Lannoy. «Voyages et Ambasades», 1840). Цьому можна легко повірити, бо ж самі знаємо, що далеко пізніше москвини продавали кріпаків, як худобу. Пригадаймо Т. Шевченкове… «продаєм або у карти програєм людей…».

Вчений хорват Ю. Крижаніч, переконаний москвофіл, поїхав у 1559 р. до Москви пропагувати свою ідею єдиної слов’янської держави на чолі з московським царем. Повернувшись додому по 15 роках, він написав книжку, в якій пише, що москвини розумом тупі і забобонні, примітивні в торгівлі і рільництві, брудні в хатній господарці; посуд ніколи не миють; в хаті можна задихнутися від смороду і втратити половину крови від блощиць. Пише, що всі москвини є безпросвітні п’яниці, включно з жінками, брехуни, ошуканці, підступні, жорстокі; страшенно ледачі і без примусу не зроблять нічого навіть для себе самих. Якщо хтось їм не покаже, то самі не можуть видумати нічого. Торгівці не знають примітивної арифметики. Хабарництво і сваволя начальників неймовірна і загальна — від найвищих вельмож до найнижчого урядовця. Священики малограмотні і такі ж некультурні, як і мужики. Книжок в Московщині ніхто не має (приватно). Навіть турки чи татари є культурніші за москвинів. Так пише хорват–москвофіл (за: В. Ключєвскій. «Курс рускай історії»).

Англійський посол Д. Флетчер, що жив в Московщині в 1588 році написав книжку «Of the Russe Common Wealth» (1591). Кожна сторінка його книжки малює жахливий образ московського життя. Виписувати цитати з неї — це переписати її всю. Зреферуємо її коротко. Він пише, що в Московщині все є приватною власністю царя, включно з людьми. Цар відбирає від своїх підданих майно і життя, коли лиш забажає і без пояснення. Губернатори провінцій не дістають усталеної державної платні, а на своє утримання самі збирають з місцевого населення. А що кожний москвин має ненаситну жадобу багатства, то губернатори деруть з населення, скільки можуть. Заскаржити його нема як, бо він є і суддя. Коли губернатор чи інший урядовець награбує досить майна, тоді цар наказує зрубати йому голову, ніби за зловживання, але награбованого не повертає пошкодованим, а кладе у свою кишеню. Є у москвинів ще інший спосіб «законного» грабунку. Вони мають закон, за яким половину майна державного злочинця одержує той, хто викаже владі того злочинця. Ніяких свідчень, крім виказу, не вимагається. Охочих дістати половину маєтку ніколи не бракувало. Коли бракує проступків, то їх видумують («прішивают» за сучасною термінологією в СССР. — П. Ш.). Арештують людину, а за ціну звільнення вимагають, щоб вона посвідчила проти небажаної урядові людини. Москвини охоче це роблять, бо здібність брехати є у кожного з них в крові, а про сумління вони не мають жодного уявлення. Цей спосіб є поплатніший для уряду, бо не треба давати половини майна жертви. Всюди серед найвищих і найнижчих панує неймовірне пияцтво, безсоромне хабарництво, загальна дика розпуста, виказ, підлабузництво нижчих перед вищими, і пиха вищих над нижчими. Ошуканство на кожному кроці, крадежі державного і приватного майна — щоденне явище. Страшний бруд всюди, навіть в аристократичних домах, з мільйонами тарганів та блощиць, на що ніхто і уваги не звертає. Інакшого життя москвини не знають і не вірять, що є інакше в інших країнах, навпаки — переконані, що у них ліпше, як будь–де. Не вірять, бо уряд не дозволяє нікому виїздити за кордон, тримає кордон щільно замкнений, а за спробу нелегально виїхати, карає смертю і конфіскатою майна, і то не лише винного в тому, але й його найближчої рідні» (G. Fletcher. «Of the Russe Common Wealth»). Як бачимо, аналогія з сучасним життям в СССР вражаюча. Свого часу московський уряд вимагав від англійського уряду знищення цієї книжки. Пізніше, аж в 1848 p., професор Московського університету українець О. Бодянський якимсь чудом видав цю книжку у перекладі на московську мову. За це його позбавили катедри і покарали.

Посол Леопольда І А. Мейерберґ у своїх «Оповіданнях» (1654 р.) пише: «Балачки московської аристократії низько простацькі, гидкі для культурної людини. Головна тема їхніх балачок та гумору — це очорнювання інших, плітки та обмови і примітивне хвальство. Брехати москвини вміють з неймовірною безсоромністю та нахабством: ані трохи не почервоніють, коли зловите їх на брехні. Московські міністри вживають всіх можливих і неможливих способів, щоб обдурити, представити за ніби дійсний факт, думаючи тим скрити свої наміри в переговорах з чужинцями (те саме в СССР. — П. Ш.). Московські торгівці та ремісники фантастично нечесні; злодіїв та шахраїв повно на кожному кроці, і вони ходять безкарно» (A. Meyerberg. «Relazione», 1661).

Свідчення Д. Флетчера повторює слово в слово 100 років пізніше австрійський посол Н. Корб. Він пише: «Вся московська нація є в рабстві; всі і кожний без різниці стану, включно з міністрами, є рабами. Найвищі вельможі підписують свій лист до царя «твій холоп і раб… Івашка, Петрушка і т. п.»; якщо підпише Іван, Пьотр, то стратить своє життя. Москвини переконані, що ціла їхня країна з усіма багатствами і всіми людьми є приватна власність царя. І він має божеське право робити, що захоче і з маєтками, і з людьми. Ці люди необтесані, грубі, без найменших моральних засад. Пристойної поведінки не хочуть учитися від чужинців. Ця нація, народжена в рабстві, стає скаженою при найменшому проблиску волі. Покірні, коли загнуздані і в ярмі, вони самі визнаюсь себе за рабів царя. Вони визнають, що їхній цар має всі права на їхнє майно, на їхнє тіло і життя. Цю міру вони прикладають і до інших народів. Чужинцям, що опинилися в Московщині, москвини накидають ярмо, що його самі носять, і вимагають від чужинців бути такими ж рабами, як і вони. Якщо чужинець пробує втекти з