Читати книгу - "Гра у вoйнушку"

— Мені треба було завершити місію.

— Про яку ще місію ти кажеш, хлопче?

Вони закінчили свою справу й попрямували до рукомийника. Ця маленька, приземкувата споруда була схожа на бетономішалку, а кран на верхівці виконував ролю гармати. Лише ствол був направлений на неї саму. Бракувало коліс і рухів дистанційно керованого робота-сапера з ностальгією за минулим. Окрім розміру та ваги, від справжнього бронетранспортера він відрізнявся тим, що стріляв водою, а не снарядами. Але загалом це був незграбно зібраний, але гарний зразок самоіронії. І, здається, він сам це розумів. В будь-якому разі, якби його будівничий залив у нього трохи інтелекту — знав би. Був би нещасним, завжди сумним, задумливим, депресивним та агресивним. Як і більшість грузинських кранів. Тому хай краще не знає, що він — погано побудований кран, схожий на бетономішалку. Скільки таких кранів, які від народження є лише рукомийниками, а уявляють себе гелікоптерами. Словом, біля крану, який врізався у землю, мили руки батько і син. Було темно, і вони підсвічували один одному. Електричний ліхтарик намагався хоча б символічно виконувати свою функцію. Гівіко знайшов мило і натер ним руки. Кран сильно кашлянув і випустив воду. Підійшла батькова черга. Тепер син світив ліхтариком. Гурам у тиші намилював руки, кран періодично кашляв, неначе застуджена дитина.

— Лягаймо спати, — порушив тишу чоловік, витираючи руки одним із сином рушником, — мамі скажи, ніби ми зуби чистили.

Вони попрямували до котеджу. Гівіко не відповідав.

Батько з сином зайшли до будинку. Аби не розбудити маму, тихо перевдягнулись у світлі ліхтарика й лягли на велике ліжко. Воно кілька разів зітхнуло й змовкло. Сімейство Дарчія віддалося сну в надії на спокійну ніч. Та перед сном кожен із них про щось думав.

Про що думала, засинаючи, Віра Кекелідзе? Про роки, що минули, про молодість, про власний вигляд, про Гівіко, другу дитину, кохання. Думала також про останню сварку з Гурамом, сьогоднішній поцілунок, дотик, посмішку, примирення, гостей і похапцем накритий стіл під час війни. Під кінець їй згадався чоловік, який дедалі більше ставав схожим на полоненого.

Про що думав перед сном Гурам Дарчія? Про неочікуваних гостей, яких не турбували ані війна, ані мир. Про стіл, що його накрила Віра, та вино. Про примирення, посмішку, дотик, сьогоднішній поцілунок, останню сварку з Вірою. Думав також про кохання, другу дитину, про Гівіко, Вірину вроду, молодість, роки, проведені з дружиною. Вже засинаючи, подумав про кольт, якого довелось віддати, і полон, який на нього очікував.

Про що ж думав, засинаючи, Гівіко? Про майбутнього брата і комп’ютерну гру. Під назвою «Гра у вóйнушку». 

Гія Ніколадзе — популярний грузинський автор-вико­навець, бард.

Сололакі — один з найстаріших районів Тбілісі.

Василь Мжаванадзе — радянський компартійний та військовий діяч, у 1953–1972 рр. обіймав посаду першого секретаря ЦК КП Грузії.

Діма Асатуров — грузинський музикант, перкусіоніст.

Назва однієї з аптек у Тбілісі.