Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дарксіті 📚 - Українською

Читати книгу - "Дарксіті"

177
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дарксіті" автора Остап Соколюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 63
Перейти на сторінку:

— Я не знав, що це ваш товар, — почав виправдовуватись він. — Мене підставили.

— Хто підкинув тобі інформацію?

— Рідний брат!

Я зареготав. Я був готовий не вірити жодному слову Мальдіні. Але такому… Таке скидалось на сто відсоткову правду!

— Твій брат злив тобі інформацію про мій товар і зник?

— Так! Сучий син… Він завжди був божевільним вилупком. Але я не міг убити його! Він син мого батька і матері…

— Кожен із нас мусить мати слабке місце, — хитнув я головою. — Для того, щоб містер Драк міг вас контролювати.

Запала мовчанка. Десь за стіною пролунав вистріл — мабуть, хтось намагався вижити. Безуспішно.

— Містер Драк, якщо ви залишите мене живим, я буду навіки перед вами у боргу.

— Для чого мені ти, Мальдіні? Ти навіть не один із п’яти головних сімей цього міста. А головний тут все одно — я. Всі… ВСІ підкоряються мені! І я хочу, щоб розправа із тобою і твоїми людьми стала всім добрим уроком. Тому що люди тупі — якщо довго їх не бити, вони починають придумувати собі, що можуть ударити ТЕБЕ.

Я дістав свій пістолет і націлив на італійця. Він полегшено відкинувся на спинку крісла.

— Знаєш, Драк, життя це справжнє лайно, — вишкірився Мальдіні. — Все життя ти борешся за місце під сонцем, за кусок хліба. Намагаєшся побудувати якусь систему, наладити роботу. Але у якусь мить тебе хтось підставляє. Навіть рідний брат здатен встромити тобі ніж у спину. Навіть, якщо дожити до старості, не буде спокою. Мого батька кіллер убив, коли він у 70 років полов квіти у саду… Але я буду помирати із радісною думкою.

Він підвівся:

— Із думкою, що особливо тебе, сучара ти кончєна, будуть переслідувати все життя. І щойно ти даш слабину — кожна собака у цьому місті прагнутиме перегризти тобі горло. Щурі вночі прийдуть в твоє ліжко, щоб загризти тебе.

Його вирячені очі налились кров’ю і божевіллям. Ось що буває, коли людина уже не боїться смерті.

— Мальдіні, на жаль, цього не буде. Просто я — Чорний Бог цього міста. А ти — жалюгідний смертний.

Мій палець натис на курок. Куля роздробила Мальдіні череп і його тіло гепнулось на землю. Мені стало навіть шкода, що все закінчилось так швидко.

Чорний Бог — всередині тебе. Білий Бог — довкола. Чи ні? Насправді, це ти вибираєш, хто всередині тебе, а хто назовні. І якщо всередині тебе Білий Бог — світ довкола буде керувати тобою. Але якщо ти вибереш Чорного…

Мальдіні був мертвим, але я відчув, що лише увійшов у смак.

Від Пола

Автомобіль — це таке особливе місце. Люди там сидять, розмовляють і водночас — кудись їдуть. А їхати кудись — значить переживати зміни. Ми не можемо переміститись у інше місце і не змінитись. Хоч не хоч, але це викликає внутрішню тривогу. І бажання говорити. Говорити дуже відверто.

— Кален?

— Що?

— Може поїхали звідси?

— Куди?

— Туди, куди ти мрієш. У інше місто.

Вона дивилась на мене, лежачи на подушці. Оголена, але скрита. «Про що ти думаєш у цю мить?» Чому нам завжди так хочеться дізнатись про що думає інша людина?

Після того, як ми із Лілою прожили багато років разом, у нас уже не залишилось нічого прихованого. Невже, саме це убиває стосунки? Невже потрібно ховати частинку себе? Брехати себе?

— Треба подумати, мій любий таксисте, — підморгнула вона. — Такі рішення швидко не приймаються.

— Згоден.

Я відвернувся і поглянув на стіну. У квартирі було неймовірно тихо.

— Хочу, щоб ти знала: я сирота. І ніколи не знав своїх батьків.

— Справді? Ніякої рідні?

— Ні. Я абсолютно самий.

— Тобі пощастило. Мій батько мене ґвалтував.

Якусь мить мені не хотілось говорити. Вона ж чекає на якусь конкретну відповідь. У нас завжди є очікування. І що варто їй сказати?

— Людські історії — це історії насилля, — врешті промовляю. — У таксі всі лише про це й говорять, якщо чесно.

— Пол?

— Що?

Вона торкнулась мене рукою. Це був дуже зрілий дотик. Усвідомлений. Він говорив мені: «Я умію передавати почуття дотиком. Я знаю, чому торкаюсь тебе». Ліла ніколи мене так не торкалась. Вона робила це незграбно, абияк.

1 ... 29 30 31 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дарксіті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дарксіті"