Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі, Стівен Девід Левітт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Внески — $5100
Примусові податки — $2100
Загальна сума щомісячного доходу — $32 000
У рядку «Продаж наркотиків» зазначена сума грошей, виручена лише від продажу креку. Банда фактично дозволяла декотрим із підконтрольних рядових продавати на своїй території героїн, але замість частки прибутку брала фіксовану плату — щось на зразок ліцензійного збору. (Ці кошти в гросбухах не фіксувалися і йшли напряму до кишені Джей Ті; вочевидь, він знімав вершки й з інших джерел доходів). Внески у сумі 5100 доларів надходили винятково від рядових, оскільки повноправні члени банди внесків не сплачували. Примусові податки сплачували інші бізнесмени, які діяли на території банди, включно із власниками бакалійних крамниць і нелегальних таксі, сутенерами, людьми, які збували крадені товари, і майстрами, які ремонтували авто просто на вулиці.
А ось які суми витрачав Джей Ті, щоби виручити вищезазначені $32 000 щомісяця:
Оптова ціна наркотиків — $5000
Відрахування раді директорів — $5000
Наймані бійці — $1300
Зброя — $300
Різне — $2400
Загальна сума щомісячних видатків, непов’язаних із зарплатою — $14 000
Наймані бійці були не членами банди, а людьми «зі сторони», яких наймали на короткий час на основі контракту, аби вони допомагали банді вести війну за сфери впливу. У цьому випадку вартість зброї є низькою, бо «Чорні апостоли» мали домовленість із місцевими постачальниками нелегальних «стволів»: вони допомагали їм знаходити клієнтів у конкретному районі в обмін на великі знижки на ціни вогнепальних засобів. Видатки з рядка «Різне» містять витрати на легальні гонорари, вечірки й свята, хабарі, а також оплачувані бандою «громадські заходи». («Чорні апостоли» докладали багато зусиль, створюючи собі імідж не прокляття, а опори громади, що населяла багатоквартирні комплекси). До витрат з рядка «Різне» входили також виплати, пов’язані зі смертю того чи іншого члена банди. Банда не лише оплачувала похорон, а й часто виплачувала компенсацію родині загиблого в розмірі його трирічної зарплатні. Якось Венкатеш поцікавився, чому гангстери виявляють таку щедрість до цього. «Яке ж, з біса, дурне запитання! — відповіли йому. — Ти стільки з нами пробув, а й досі не втямив, що їхні родини — це наші родини. Ми не можемо отак просто взяти й начхати на них. Цих людей ми знаємо все своє життя, чоловіче, тому коли вони сумують, сумуємо й ми. Родину треба поважати». Була ще одна причина виплати «похоронних» грошей: бандити боялися громадського осуду (бо їхній бізнес мав явно руйнівний характер) і тому вирахували, що зможуть купити трохи доброзичливості, виплачуючи то тут, то там по кілька сотень доларів.
Решта грошей, які отримувала банда, витрачалися на її членів, починаючи з Джей Ті. А ось той єдиний рядок у бюджеті банди, який приносив її ватажку найбільшу радість:
Чистий прибуток керівника — $8500
За умови доходу 8500 доларів щомісяця річна зарплата Джей Ті складала приблизно 100 000 доларів — звичайно, неоподаткованих — і без урахування тих грошей, які він отримував «нелегально», не фіксуючи в бухгалтерській звітності. Це було значно більше, ніж він заробляв під час нетривалої роботи у фірмі, що продавала офісне обладнання в одному з районів Чикаго. Зважте, що Джей Ті був лише одним із приблизно сотні керівників свого рівня в структурі «Чорних апостолів». Отже, і справді бувають наркоділки, які можуть дозволити собі жити на широку ногу, або, як у випадку з членами гангстерської ради директорів, на дуже широку ногу. Кожен із цих «високопосадовців» отримував ніяк не менше ніж близько 500 000 доларів на рік. (Однак третина з них опиняється час від часу за ґратами, що є доволі істотним мінусом керівної посади в незаконному бізнесі).
Отже, сто двадцять осіб на вершечку піраміди «Чорних апостолів» справді отримували величезні гроші. Але річ у тім, що піраміда, на якій вони сиділи, мала воістину гігантські розміри. Якщо взяти за мірило філію під керівництвом Джей Ті (троє офіцерів та приблизно п’ятдесят піхотинців), то на цих сто двадцять босів працювало аж 5300 осіб. А були ще 20 000 неоплачуваних рядових членів, з яких багато хто прагнув лише одного: отримати змогу стати піхотинцем. Вони навіть були готові сплачувати банді внески, аби лише мати шанс.
А які ж гроші давала омріяна робота? Ось щомісячні відомості про зарплати, які Джей Ті виплачував членам своєї банди:
Загальна сума виплат трьом офіцерам — $2100
Загальна сума виплат всім піхотинцям — $7400
Загальна місячна сума виплат усім членам банди (за винятком керівника) — $9500
Отже, Джей Ті виплачував усім своїм працівникам 9500 доларів щомісяця — суму, яка лише на $1000 перевищувала його офіційну зарплату. Джей Ті заробляв 66 доларів на годину. Тим часом кожен з його трьох офіцерів приносив додому 700 доларів щомісяця, що становило 7 доларів на годину. А піхотинець заробляв лише 3 долари 30 центів на годину, тобто менше офіційної мінімальної зарплати. Тому відповідь на початкове запитання про те, чому наркодилери й досі живуть зі своїми батьками, якщо заробляють так багато грошей, є такою: за винятком горішніх «тузів», великих грошей наркоділки не заробляють. Тому й іншого вибору не мають, крім проживання зі своїми батьками. На кожного, хто гребе величезні гроші, припадають сотні тих, хто задовольняється крихтами. Сто двадцять керівників «Чорних апостолів» складають у цій структурі лише 2,2 % від загальної кількості членів підконтрольних банд, але забирають вони більше половини всіх грошей.
Іншими словами, банда торговців креком значною мірою нагадує типове капіталістичне підприємство: щоби мати велику зарплату, треба бути біля вершини піраміди. Попри риторику керівництва про родинну природу їхнього бізнесу, різниця між зарплатами в банді є такою ж великою, як і в американських корпораціях. Піхотинець має багато спільного з членом бригади «Макдональдзу» або робітником складу «Вол-март». Цікаво, що більшість піхотинців підрозділу Джей Ті мали низькооплачувану роботу в легальному секторі економіки, щоб отримувати додаток до своїх мізерних незаконних заробітків. Якось ватажок іншої банди торговців креком сказав Венкатешу, що запросто міг би дозволити собі платити піхотинцям
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі, Стівен Девід Левітт», після закриття браузера.