Читати книгу - "Тарас. Повернення"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Да не горюньтесь вы так, Андрей Алексеевич! Немезида — богиня мщения — всегда к вам благосклонна!.. А те, Михал Федотыч, — і тут Нікольський уже звернувся до цейхвартера Мєшкова, — клейнмихельские шпицрутены были в самом деле садче!
І Нікольський з насолодою відкрив велику зелену пляшку й заходився розливати прозору рідину в чарочки.
— Кто желает настоящего французского спирту, господа? Его произвёл сам Марселен Бертло[52]! Мне его однокурсники по Санкт-Петербургскому университету прислали на день моего рождения! Ну, а я по случаю значимого события могу уделить по глотку наиболее жаждущим!
Кампіоні схопив чарку і перехилив одним махом. Мєшков набрав спирт до рота і прополоскав гнилі зуби. Потім скосився на дружину Варвару і спитався чепуристо:
— Откушать не желаете? Улучшает и пищеварение, и дыхание, и работу перегруженного мозга!
Його дружина задрижала від сміху, плямкнула від утіхи і прогугнявила, бовтаючи бюстом:
— Могу по монпансьешке каждому выделить, чтоб вам сладенького больше хотелось!
Офіцери зраділо загули. Варвара Ізяславна відкрила бляшане пуделко з монпансьє. А Нікольський налив ще по одній. Усі зацокалися і завихиляли. Над плацом закучерявився лемент і гамір.
Над скелею Монах забовваніла довга палиця з груші. І флюгер, прикріплений до її вершечка, закрутився у різні боки. Вирізаний із бляхи солдат наче танцював, проколюючи жерстяним багнетом простір.
Внизу під флюгером Шевченко виклав із дрібних камінців карту України і засипав її блакитним піском, який наносив із берега.
До України він ще причепив Кавказ, Каспій, Мангистау, а зверху наклав дві купи з гострої гальки, встромив у них високі колючки й підписав кожну окремо: одну назвав «Петербургом», іншу — «Москвою».
Обережно ходячи по своїй карті, він волів не дослухатися до звуків, які долинали з форту. Дзигарі в укріпленні пробили 12, і Тарас чітко розрізнив кожен їхній удар. Вітер дув з півночі. І, можливо, інша поштова шхуна на ім’я «Жайворонок» уже йшла повним ходом з Астрахані до Новопетровського. І якщо він зараз не втримає себе і помчить до форту, його знову схоплять за порушення наказу сидіти в саду. І змушений буде це зробити сам Усков.
Тут, у Новопетровському, з 50-го року йому вдалося уникнути участі в чотирьох стратах шпіцрутенами. І за кожне ухилення він заплатив карцером. Але цього разу карцером не обійдеться. Його просто звідси ніколи не випустять.
Неймовірно, але за п’ять хвилин напрямок вітру не змінився. Це був чіткий зюйд-ост. Для Каспію, на якому вітер, бувало, за годину міг змінитися понад двадцять разів, це було винятково.
Несподівано вітровій посилився. Патичина загойдалася, метляючи флюгером на всі боки. Шевченко обхопив палицю і так стояв довго, поки не заніміли руки й ноги. А тоді опустився. Ліг, притуляючись до патика всім тілом. І від шпаркого дрижу затремтів, позбуваючись відчуття часу. Йому засмикали болі в душі. І він скулився, щоб утримати їх у собі, і заплакав. Він мучився, що ніяк не міг запомогти Івану Буркову. Флюгер тріпотів бляшанкою на вітрі. Солдат колов багнетом. А Шевченко причитував сам до себе, кляв свою малість, безсилість і ціну свободи…
…Косарєв, Пєтров і Кампіоні, незадоволені паузою, стояли в центрі плацу й чекали на приїзд коменданта Ускова, який ніяк не їхав. Та й солдатів було на плацу небагато, лише рота. А мало б бути дві.
Підозрюючи недобре, капітан запитав писаря Пєтрова:
— И куда запропастился весь полугарнизон?
Писар не став одразу відповідати. Тільки повів бровою і плечем, висловлюючи в такий спосіб чи то конфуз, чи обурення. За нього питанням на питання обізвався роздратований і вже добре захмелений Кампіоні:
— Да, господин, позвольте спросить, где все солдаты? Мы будем начинать шпицрутены или нет?
І тоді в бесіду знову включився Пєтров:
— Мне донесли, что господин Ферт назвал шпицрутены варварством.
— Кстати, где он? — Кампіоні, котрий підготувався до шпіців і від ранку носив з собою гарапник, обвів ним плац і проторочив: — Его здесь нет. Не армия, а бардак какой-то.
І, немов на доказ його слів, із форту на плац виїхав на коневі Усков у супроводі сотні вершників-казаків, а за ним під барабанний дріб прителіпалася ще рота солдатів із фельдфебелем. Усі були без мундирів, у натільних сорочках, із чорними пластронами[53] під горлом.
Увесь плац рухався. Поселяни захвилювалися. Офіцери загомоніли. Нікольський швидесенько сховав пляшку, а Варвара монпансьє. Поляки затуркотіли польською. Косарєв поспішив на зустріч коменданту.
І поки капітан підбігав до нього, Усков наказав своїм казакам, щоби ті відтіснили від плацу цивільних, а фельдфебелю з підпоручником Чарцем, щоб вишиковували роти одним фрунтом.
— Здравия желаю, господин майор! А что случилось? Почему солдаты
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарас. Повернення», після закриття браузера.