Читати книгу - "Вдова узурпатора"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви що тут, кроликів тримати збираєтеся?
Запитала й пошкодувала, що запитала: очі бабулі засвітилися зеленим вогником, аж мороз продер по шкірі, а темрява негайно ж наповнилася шерехами й тихим побрязкуванням металу.
— Слухайте! — голос Ягусі сколихнув затхле повітря підземелля, загальний стогін прокотився й завмер. — Слухайте, і не говоріть, що не чули!
Історія, у яку заглибилася Ягуся, за віком була такою ж, як і вона сама. Звичайна історія двох нещасливих закоханих викладалася натхненно й дуже майстерно. Так, Ягуся явно закопала в землю незвичайний талант оповідачки.
— А далі? — не стерпіла я, коли герої розлучилися через черговий збіг обставин.
Очі Ягусі згасли, поступово вона знову набула вигляду квітучої п’ятдесятилітньої жінки.
— Далі — іншим разом, — сухо сказала відьма й потягла мене з підземелля наверх.
— Хто ж був слухачем?
— Там у мене сидять опівнічні душі пропалених скептиків і реалістів, я їх забезпечую нічними кошмарами. Взагалі, найкращий спосіб змусити себе слухати — це зібрати всіх і засадити в підземелля!
Десь над нашим сараєм ударив грім, так що зі стелі посипалися грудки бруду. Бабуля важко зітхнула, струсила бруд із коробки з тортом і запропонувала зовсім уже мирно:
— Сідай чи що до столу, чай пити будемо.
Самовар сам зіскочив з горища, сам себе роздмухав, сам закипів і піднявся на стіл уже повністю готовий до чаювання. Ми з Ягусею присунули свої колоди ближче до стола й налягли на торт. Торт був шоколадний з горіхами й чарівно танув у роті. Після довгої бесіди я нарешті погодилася підтримати Ягусю в справі розладу весілля принца Номата із принцесою Флорестиною. Цій плетусі Інеї, безсумнівно, треба було втерти носа.
* * *Ягуся матеріалізувала мене прямо посередині неозорої калюжі на крихітному острівці суші. Калюжа ця була не рядовою калюжею, а замаскованим під неї болотом. Десь під покровом чорної води по-зрадницькому поквакувала неспокійна жаба. Свита принца Номата повинна була проїхати повз болото з півгодини тому, а сам королівський син затримувався в битві з Великим ведмедем. Ведмідь мав звичку харчуватися мандрівниками, які заблукали, й мисливцями, які відстали від товариства.
Моє бідне взуття промокло майже наскрізь, перш ніж з півдня почувся цокіт копит. Принц дуже квапився і, якби не жаба, що вискочила зненацька з-під копит його коня, пронісся б мимо. Але жаба скочила, кінь схарапудився, і принц Номат ледь не влетів у калюжу. Не помітити посередині калюжі мене було досить важко.
— Агов! — крикнув принц, осаджуючи коня. — Що ви там робите?
По-моєму, він і сам бачив, що я ледве не плачу. Стояти було холодно, у черевичках хлюпотіла вода, і взагалі — усе здавалося надзвичайною дурістю.
— Почекайте, зараз я витягну вас звідти!
Номат, трохи самовпевнений, як всі принци, спрямував коня прямо у воду. З першого кроку його кінь по груди провалився в трясовину й жалібно заіржав, загрузнувши в липкій багнюці. Потонути в калюжі, у її півтора метрах глибини, було складно, але принц цього не знав. Відштовхнувшись від сідла, він повернувся на сушу таким стрибком, який зробив би честь будь-якому спортсменові.
Тепер у болоті сиділи двоє: королівський кінь і я.
— Як вас туди занесло? — сердито запитав принц, заходячи з іншої сторони калюжі.
— Відьма засадила, — чесно призналася я.
У будь-якому іншому місці така відповідь спровокувала б виклик спеціалізованої медбригади, але тутешнім жителям це явно було не в дивину.
— Я на турнір спізнююся, — сказав Номат з досадою.
— Я вас сюди лізти не просила, — не дуже люб’язно відгукнулася я.
Втім, Номат ходив навколо болота недовго: уже на другому колі він зненацька знайшов чудову товсту жердину. (Хоча як жердина може бути товстою? Напевно, не жердину, а просто підходящу колоду. Хоча чому колоду, якщо принц перекидав її на мій острівець без особливих зусиль? Швидше за все, без Ягусі тут справа не обійшлася: ручаюся, коли Номат пішов довкруг калюжі перший раз, цієї колоди ще й близько не було.)
У будь-якому випадку, я досить успішно перебралася по імпровізованому мосту на тверду землю. Замість того, щоб вчасно подати руку й допомогти дамі спуститися з колоди, Номат мало не струсив мене з моста, пересуваючи його ближче до свого коня. Але коли принц уже майже добрався до коня, на колоду стрибнула жаба. Жаба єхидно подивилася на балансуючого королівського спадкоємця й сказала «квак».
У ту ж секунду шляхетний кінь скажено рвонувся, зачепивши колоду копитом, і вискочив на берег! Принц тим часом гепнувся в бруд, а жаба зникла в рідному болоті.
Протягом наступних п’ятнадцяти хвилин Номат виповзав з болота за допомогою все тієї ж опори, а я ловила коня його високості.
Високість був дещо не в дусі, коли нарешті вибрався з калюжі: багнюка поглинула його меч і залишила помітні сліди на похідному камзолі. Але треба віддати йому належне, нічого більше не запитуючи, Номат запропонував мені добиратися до міста на його коні. Я не збиралася в місто, і хотіла б, щоб і Номат туди не дістався, але в Ягусиному сценарії значився й варіант згоди. Принца треба було затримувати будь-якими доступними засобами.
Отже, наша процесія рушила в дорогу. Спереду йшов замурзаний, але дуже урочистий Номат з налигачем у руках, а ми з конем тяглися позаду. Королівський скакун теж дещо втратив свою білосніжність, коротше, тільки моя сукня мала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вдова узурпатора», після закриття браузера.