Читати книгу - "Багряний рейд"

Тепер Максим уже сприймав видовище інакше: взвод військових поводився так, ніби довкола — справді мир, здобутий завдяки їхнім старанням.

Переможці, мать вашу.

— Зараз, хлопці, — скомандував він, простягнувши руку до Чуба, який стояв поруч.

Усе зрозумівши, той витягнув із кишені штанів і вклав в командирову долоню гранату з уже вкрученим запалом.

І все одно Дунай випередив — стрельнув першим, даючи довгу чергу по скупченню солдатів, котрі втратили обережність.

Наступної миті вже летіла граната. Максим кидав не прицільно, звідси до берега докинути неможливо. Вибух зробив свою справу — вніс додаткову метушню, заскочені бійці сипонули врозтіч, не всі вчасно вклонилися кулям, і на відкритій місцевості автоматні кулі збили кількох на льоту.

Повстанці розтягнулися ланцюгом, трохи висунулися вперед, аби стріляти влучніше. Навіть ті солдати, котрі встигли схопити зброю й відкрили вогонь у відповідь, все одно не мали переваг: лишалися на відкритій місцевості. Лейтенант, дивом уцілівши під обстрілом, стрімко перетнув сектор обстрілу й тепер заліг за капотом вантажівки. Поруч лежав, розкинувши руки, шофер — його зрізало другою чергою. Від гравців у «слона» лишилася половина: двоє вбитих, двоє живих, один із них — худорлявий, на диво спритний боєць, пересувався на чотирьох, немов коник-стрибунець. Діставшись під прикриття «полуторки», вже за кілька секунд виринув з протилежного боку, зайнявши оборону за кузовом.

Проте сили вже були нерівними. Перевага на користь повстанців, й вони скористалися цим.

У наступ пішли стрімко, ставши півколом, рухаючись короткими ривками й прикриваючи фланги: поки сунув правий — ворога стримував лівий, і навпаки. Справу завершили ще дві гранати, їх завбачливо кидали, аби не пошкодити автомобіль. Коли нарешті оточили, цілих не було, хіба кілька поранених. Їх добили ті, хто наспів першими, Сова з Хортом. З усього взводу лишилися лейтенант і худорлявий солдат. Зрозумівши невідворотність смерті, виступив з-за прикриття, кинув автомат, упав на коліна, витягнув руки угору над собою, відкрив рота, хотів щось крикнути — вигук застряг, Тур вистрілив упритул, розносячи кулею голову.

Лейтенант відчайдушно кинувся у воду, забіг по пояс, шубовснув і поплив, махаючи руками, мов млин — лопатями, й здіймаючи навколо себе фонтани бризок. Офіцера Дунай залишив собі: зайшов у воду, навіть у бойовому запалі вважаючи, аби не набрати за халяви, узяв автомат напереваги, повів дулом зліва направо, вдавивши гашетку. Віяло свинцю пройшлося точно по плавцеві, задля певності Дунай повторив маневр, тепер уже плавно рухаючи стволом ліворуч. Вода довкола лейтенанта почервоніла, він на коротку мить зник з очей, але тут же виринув, завмер на поверхні.

— Отак. — Дунай опустив автомат, повернувся до гурту, та дивився головно на Коломійця. — Треба варту виставляти. Наочний урок.

Максим знизав плечима. До чого це було сказано, не розумів і не збирався сушити голову, трактуючи будь-які Дунаєві закиди. Від’єднавши порожній диск, викинув бляшане кружальце в воду, чимдалі, глянув на утворені кола, озирнувся на вояків.

— Є колеса. Кидати тут — не мудро.

Дунай вийшов з води, примружився, ніби бачив вантажівку вперше.

— Отак, відкрито? Серед білого дня?

— Не по шосе, — пояснив Максим. — І не до самого місця. Визначимо по карті, де можна проскочити. Виграємо час, а як зрозуміємо, що далі не можна — кинемо.

— Нехай так, — на диво швидко погодився Дунай. — Вартує перебратися в їхнє. На кого підійде — міряйте.

— Але не тут, — заперечив Коломієць. — Не будемо дурними, як ось вони. Хтозна, куди вони їхали й звідки. На відкритій місцевості спалимося. — Розвернувся до інших, глянув на найближчого, Чуба. — Кидайте трупи в кузов, хлопці. Скоро. Заїдемо в ліс, далі, і вже там розберемося. У них харчі можуть бути. Боєкомплект придасться. Давайте.

Двічі не повторював — повстанці, розбившись на пари, швидко похапали вбитих за руки-ноги, залишивши тіло офіцера плавати. Потім у кабіну на трупи покидали трофейну зброю. Прибрали берег дуже швидко, Максим сів за кермо, поруч примостився Дунай, поклавши на коліна автомат. Машина рушила й взяла курс у бік лісу. Проте в останній момент Коломієць скрутив кермо праворуч, вируливши на битий шлях вздовж ріки.

— Куди? — запитав Дунай.

Максим кивнув перед собою.

— Прорвемося. Так їхати краще, полем перекинемося. Вирв лишилося багато. Ну їх, такі перегони.

Дунай замовк і не зронив пари з вуст, доки «полуторка» не зробила гак рівнішою дорогою й не пірнула нарешті під захист дерев. Коломієць попетляв, зменшивши швидкість, врешті нагледів зручну галявину, натиснув на гальма.

— Приїхали.

Тепер вбитих знову вивантажили. Товкач із Туром підібрали собі чоботи взамін тих, що мали: хоч готувалися до переходу й шукали ціліше взуття, все одно не всім удалося знайти краще, ніж хотілося. Потім приміряли одяг. На Чуба, як часто буває, не знайшлося нічого, й він традиційно нарікав на москальську дрібноту — миршавих воювати відправляють. Коломієць же дедалі менше вірив у те, що форма червоних бійців та командирів справді маскує його групу. Хотів уголос сказати: «Халтура», та передумав, уже прогнозуючи ядучі коментарі Дуная. Замість того вдягнув цілішу, ніж у нього, шинель із лейтенантськими погонами, надів офіцерського кашкета, мовив:

— Хіба так.