Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1" автора Володимир Читай. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 44
Перейти на сторінку:
зачепило.

Рикнув він три рази і за мить вовки перед ним з'явилися. Подивився на них суворо і питає:

— Голуба білого із стрічкою хтось сьогодні їв?

Переглянулися вовки поміж собою, плечима знизають.

— Ні, Ясновельможний Царю! Не їли голуб'ятини.

— Добре! Тож розійдіться по лісу і знайдіть голуба Сизокрила ще до заходу сонця. Живого! А не знайдете, то всіх вас зі служби повиганяю і по три шкури з кожного поздираю!

Розбіглися вовки по лісу. Вожак, мудріший, побіг до того місця, де гніздо Сизокрилове було. Принюхався, підняв голову догори, а потім по сліду пішов. А слід той вивів його до старого пенька. Під ним в коріннях сховався голуб. Почув він, що вовки його помітили і навкруги пенька поставали. «Ось тут мені і смерть. Добре, що чекати довго не довелося», — подумав голуб і вийшов із схованки:

— Ось я! Хто хоче попробувати голуб'ятини, давай, підходь! — А вовки стоять, наче вкопані.

— Гей, ви! Повилазило? Я тут! Не боюся я вас! Хто на мене? Будь-кого з вовків зараз задеру! — А ті не ворушаться.

Тут з неба, як завжди, не відомо звідки, узявся яструб Крилат. А за ним голубка Пір'їнка. Почорніла вона ще більше, жодного білого пір'ячка на ній вже не залишилося. Та й чорного мало що залишилося. Усе пір'я на ліжечко для хворого Сизокрила пішло. Обскубана, стара і літати вже не годна. Обійняла вона голуба, притулила голівоньку до грудей його і він відчув, як б'ється її серце. І не було жодного сумніву, що так може битися тільки любляче серце. Голуби якось вміють це відчувати. Погладив він її чорну голівоньку, обійняв, і серця їх з'єдналися в одне.

Стояли біля старого пенька на галявині пара потріпаних, покалічених голубів. Навколо сиділи вовки, позліталася уся яструбина родина, невідомо звідки взялися інші мешканці Дикого лісу, про яких тут і слова не було. Усі мовчали і не ворушилися. Боялися сполохати мить.

Ніхто не побачив, як підкрався Смугар. Зараз він не хотів бути царем. Царем зараз було кохання, яке оселилося в серцях цих маленьких беззахисних голубів. Смугар розчулився, відчув як з ока побігла сльоза, і пригадав розмову з Крилатом: «Правду казав. Хапає за душу! Ще й як хапає!»

Смугар наскладав молодим цілий кошик добра і наказав яструбу Крилату віднести їх до Чарівного лісу. Той залюбки наказ виконав, бо зробив би це і без наказу. Голубки звили гніздечко, де собі хотіли, а от де саме — нікому не сказали. Повідростало у них нове пір'ячко. Любляться собі, голуб'ят виховують.

Фарма розказала цю історію тим, кого знала. Особливо докладно зупинялася на техніці пілотування молодими яструбами. Може б і не повірили тій старій змії, але ж на те я тут, що б підтвердити, що усе це — чиста правда.

А як Ксеня врятувала Чарівний ліс, — то це вже зовсім інша історія.

Справжнє кохання сильніше за лютих ворогів. І не сумнівайтесь!

ІСТОРІЯ ПРО ХОМ'ЯКА ЖМЕНЬКУ ТА МИШЕЙ-СТОРОЖІВ
1. Хом’як наймає мишей

Жив-був у Чарівному лісі хом'ячок. Змалку до хліборобської роботи був він навчений. Ще сонце не зійшло, а він вже в поле йде і працює там допізна, допоки видно. Поле турботу відчувало, наче живе, і дякувало хом'ячку добрими врожаями. Родило рясно і жито, і пшеницю. Радів хом'ячок плодам праці своєї, збирав-визбирував усе до зернятка, складав жменьку до жменьки. За це і прозвали його Жменькою.

Так було і цього року. Навесні Жменька зорав поле, яке йому ще від батька перейшло, засіяв. Щойно зійшло, заходився бур'яни сапати. Не встиг з бур'янами розібратися, сарана поналітала. Відігнав сарану, буревій стебла додолу попригинав. Ходить Жменька, кожний колосок піднімає, підв'язує. Важка хліборобська праця.

Трудився Жменька весну й літо, лап не складав, ночей не досипав. Ось і серпень настав. Час врожай збирати. Йде хом'ячок по полю, серпом срібним жне і на купки стебла складає. Потім ті купки ціпком б'є, зерно вибиває, збирає його і в мішки складає. Аж 50 мішків добірного зерна наскладав! Оце так вродило цього року! Радіє Жменька, низько земельці кланяється, а полю дякує.

Мішечок за мішечком в нору переносив і порозкладав їх у чотири комори: в грудневу комору — зерно, яке у грудні з'їсти можна, в січневу — запас на січень, в лютневу — те, що на лютий. А найкраще зерно — в березневу комору, на насіння. З нього новий врожай буде.

Скінчив Жменька свою роботу. Обійшов ще раз усі комори, оглядів, щоб все до ладу було, зачинив їх і сів, вдоволений, посеред нори перепочити. Полегшено здихнув і сказав сам собі вголос: «Ось тепер і женитися можна! Зранку піду дружину шукати, свататися, весілля гуляти!»

На наступний день прокинувся Жменька, позбирався в дорогу далеку й вийшов вдосвіта. Але щось не йдеться. Лиш відійде від нори, одразу про зерно своє думає: «Як воно там?» І повертається перевірити, чи все добре. Обійде всі комори, замки перевірить і знову по дружину піде. І знов повертається, не може зерно без догляду залишити.

Саме в той час на полі мишеня Мудряк лушпиння від зерна збирав. Побачив, що хом'як туди-сюди ходить, здивувався чого це він метушиться й гукає до нього:

— Гей, Жменька! Чого це ти вперед-назад бігаєш, спокою не маєш?

— Розумієш… тут така справа… Хочу піти дружину собі знайти! Але й зерна свого залишити не можу. Боюсь, що вкрадуть, поки мене не буде.

Почув мишеня про зерно, пригадав його смак, якого давно вже не відчував, бо був ледачий і ніколи не сіяв, не жав. Одразу слинка покотилася. Зрозумів миша, що з цієї справи щось може їй вигоріти і каже до Жменьки:

— Не біда! Я тобі допоможу! Хочеш, я твоє зерно постережу? Я саме зараз без роботи. В зерні, сам знаєш, я розбираюся, роботу знаю.

— Ти? — здивувався хом'ячок.

— Так, я! А ти

1 ... 29 30 31 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Правдиві історії Чарівного Лісу. Випуск 1"