Читати книгу - "Я 11–17… Небезпечний маршрут, Василь Іванович Ардамацький"

Розмова тривала довго, і Крамергоф почав плутатися в сітях, хитро розставлених Довгальовим.

— Значить, ви відповідали за евакуацію військ?

— Ні… Я був тільки одним з офіцерів у досить численній групі.

— Хто очолював цю групу?

— Полковник Кунгель.

— Де він тепер?

— Не знаю. Він був недавно арештований.

— За що?

— Ваші літаки щодня топили транспорти в морі. Хтось повинен був за це відповісти.

— Чому постраждав саме Кунгель?

— Він відповідав за евакуацію.

— І вам удалося довести, що Кунгель мав зв'язок з нашою авіацією?

— Ні, не вдалося… — Крамергоф ніяк не реагував на слова «вам удалося». Він просто не помітив цієї пастки в питанні радянського полковника і говорив далі: — Винен, звичайно, був хтось інший. Коли Кунгеля арештували і віддали під суд, незабаром був викритий якийсь капітан Рюкерт. Його забрали разом з радіостанцією.

Довгальов мусив зібрати всю силу волі, щоб не виказати свого хвилювання.

— Цей викритий капітан Рюкерт у всьому зізнався? — недбало спитав Довгальов.

Гестапівець помовчав і відповів:

— Він утік.

— Утік, з-під арешту? Неймовірно! І зовсім не схоже на гестапо.

— Він був поранений. Знайдено сліди крові. Треба гадати, що він сховався десь і вмер од рани.

— Звідки вам відомі усі ці подробиці? — Довгальов дивився Крамергофу прямо в очі.

— Я… — Крамергоф на мить замовк.

— Так, ви… Звідки ви все це взнали? Ви ж займалися евакуацією, а не ловили диверсантів! Думаю, що ви не будете мене запевняти, що про Рюкерта повідомлялося в пресі?

— Бачите… — почав виплутуватись Крамергоф, — мій друг працював у гестапо, і він розповів мені.

— Прізвище друга? — швидко спитав Довгальов.

Крамергоф не відповів.

— Вигадавши друга, треба було одразу вигадати йому і прізвище. Для працівника гестапо така помилка непробачна.

— Чому — гестапо?

— А тому… Ми з вами дорослі люди. Час почати серйозну розмову, — сказав Довгальов спокійно і впевнено. — Ви брали участь в операції проти капітана Рюкерта?

— Ні.

Довгальов посміхнувся:

— Тоді вам нічого не залишається, як посилатись на пресу.

— Я ж сказав вам про мого друга — майора Фальберга.

— Пізно. Майору Фальбергу зовсім ні до чого з'являтися на білий світ, тим більше з небуття.

В цей час двері розчинилися, і до кімнати зайшов чоловік у цивільному, явно не на його зріст костюмі.

Дивлячись на цього чоловіка, Довгальов і вірив і не вірив своїм очам. Так, це був Дементьєв! Тільки він був з вусиками і з дивною шкіперською борідкою золотистого кольору.

— Дуже добре, товаришу Дементьєв, що ви зайшли, — спокійно сказав Довгальов, так спокійно, неначе Дементьєв вийшов з його кімнати півгодини тому. — А то ось моєму співрозмовнику доводиться вигадувати всяку всячину. Проходьте, сідайте.

Дементьєв одразу все зрозумів, підійшов до столу і сів навпроти Крамергофа. Той зиркнув на Дементьєва і мимохіть відсахнувся.

— Думаю, що більше не будемо вигадувати? — звернувся до гестапівця Довгальов і натиснув кнопку дзвоника. (У кімнату ввійшов конвойний). — Ідіть, подумайте. Через годину ви будете з нами відвертіші. Так?

— Згоден… — Крамергоф не зводив очей з Дементьєва.

Гестапівця вивели.

Довгальов напружено чекав, поки зачиняться двері, потім схопився, перекинувши крісло, і кинувся до Дементьєва:

— Живий!

Полковник не зміг сказати більше ні слова. Він обняв Дементьєва і притиснув до себе, як рідного сина, що повернувся додому після довгої і небезпечної розлуки. Отак вони й стояли мовчки, міцно обнявшись, два солдати, для яких найбільше щастя — виконаний воїнський обов'язок.

Переді мною товста папка з написом «Справа». У цієї «Справи» є свій номер, і складається вона майже з двохсот сторінок, акуратно підшитих і підклеєних. Впоперек папки написана розгониста недбала резолюція: «В архів».

І ця акуратна папка, і резолюція «В архів» ніяк не в'яжуться в моїй уяві з тим, що розповідає мені зараз про цю справу ще зовсім молодий чоловік з розумними втомленими очима. Розказуючи, він раз у раз несподівано замовкає, відкриває папку, відшукує потрібну сторінку, вдивляється в неї, і на обличчі в нього з'являється невдоволений вираз, ніби те, що він прочитав, йому або незрозуміле, або чомусь не задовольняє його. Тоді він закриває папку і відсуває од себе, щоб через кілька хвилин знову взяти її в руки. Потім я зрозумів: так, цей чоловік ніколи не зможе байдуже читати сторінки «Справи», і йому завжди здаватиметься, що сухий протокольний текст, яким густо списано сторінки документів, усього не розкаже, бо в цій папці була частка життя цього чоловіка, його серце і нерви…

Підсунувши папку до мене трохи ближче, він сказав:

— Загалом тут є все, крім… — Він не договорив, помовчав, махнув рукою і розсміявся — Загалом тут усе.

Я розгорнув справу на першій сторінці…

«Телефонограма № 1/ПО. Прийнято о 4 год. 17 хв.

З Лісної.

Колгоспник артілі «Світанок» Петрунічев Ілля Семенович, який повернувся з нічного, повідомив, що о другій годині ночі в районі Чорного бору кружляв літак, який потім полетів на Захід.