Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Чорна рада, Куліш П. 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна рада, Куліш П."

239
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорна рада" автора Куліш П.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 56
Перейти на сторінку:
Так, отже, ні! Козацький бунчук переважить бу­рмистерську патерицю! Пан полковник сам давав мені бу­нчука, щоб я йо­го рукою займав собі займанщину, скілько за день конем об'ї­ду. Цілий день не вставав я з своїми з коня, і тепер нехай ніхто не говорить, що се не моє добро!

- Послухай, пане князю, ти мене, старого Пугача, - каже по­важно січовий дід. - Старий Пугач ні для кого в світі ду­шею не покривить. Нехай міщане дечим і поживились од козаків у польську Заверюху, та вже ж і козаки почали те­пер на­ги­на­ти їм шиї справді по-шляхетськи. Засівши в їх магістрати, в ратуші, старшина козацька орудує їх війтами, бурмистрами і райцями як чортяка грішними душами. Ко­ли тобі пол­ков­ник дав займанщину, то нехай воно так і бу­де; ті­лько ж не обіжай добрих людей, верни їм їх воли.


Помовчав трохи Гвинтовка да, глянувши на Шрама, й ка­же:


- Ні, нехай шукають їх у бурмистрів, що поробили в моїх га­ях прикмети; а я докажу їм, що я своєму добрі пан. Треба сим безшабельним гевалам[57] збити трохи пихи.


- Ох, швидко сі гевали зроблять вас гамаликами! - сказав тоді батько Пугач. - Не поможуть вам ні шаблі, ні бунчуки! Ду­рні ви, дурні з своєю пихою, та й не каєтесь! Дітки мої! - обернувсь до міщан. - Плюйте ви й на його гординю, й на йо­го здирство! Ми вернем вам ваше добро десятерицею.


- О, спасибі ж тобі, батьку, що хоч ти за нас уступився! - ка­жуть міщане. - Просимо ж до нас на вечерю. Не погордуй ус­ту­пити до нашої простацької господи. Прощай, пане кня­зю. При­йде й на нашу юлицю празник.


- Потривай, пане добродію, - каже Гвинтовка, - я не хочу спе­речатись із тобою через личаків. Нехай беруть воли к не­чи­стій матері, а ти оставайсь вечеряти.


- Не до вечері тепер нашому брату, - одвітовав Пугач, - Бу­дуть хутко наші сюди під Ніжень. Ось їдуть уже царські бо­я­ре; ми їх до Переяслава не пустимо. Гарний город і Ні­жень для чорної ради. Дак не до вечері вже нам тепер.


І, не дожидаючись одповіді, насунув шапку да їй потяг із ха­ти. Міщане за ним.


А Гвинтовка оставсь тепер перед Шрамом ні в сих ні в тих. Бачить, що вже Шрам розкусив його. Отже ще таки хо­тів за­ма­зати щілку то козацькими воскликами - на се був дуже зда­тен - та лестивими привітаннями; да вже Шрама ні­чим не роз­важив. Насупивши брови, сидів старий за ве­че­рею; а другі гості, бачивши, що він такий похмурий, і собі сиділи мо­вчки.


Узяла Гвинтовку досада; напавсь на бідолашну княгиню. А княгиня, не сідаючи за стіл, усе ходила слідом за дівчата­ми, що подавали до столу страви. Жодна страва не при­йшлась йому до смаку: усе не так, усе йому на лядський лад при­пра­в­лено. Давай коренити ляхів і всі їх звичаї.


А бідна княгиня, бачучи, як він розлютовавсь, аж тре­м­тить уся, що та билина од вітру. Порядкує і сама не знає, що куди і до чого; далі якось зачепила рукавом срібну ко­но­вку, повну вишнівки, да й розлила по всій скатерті.


А Гвинтовці, мабуть, аби найти приключку.


- Чортова кров! - крикне так, що аж вікна затремтіли, да й пхнув од стола княгиню. Бідна так і брязнулась об зем­лю.


- Гей! Черті! - крикне Гвинтовка на свої слуги. - Візьміть ік бі­совій матері сю лядську погань!


Вибігли дівчата з кімнати, підняли да й повели з світли­ці свою панію.


Черевань поглядував на Шрама, що то він тепер скаже; а Шрам сидить понурий, буцім нічого й не бачить. Не сказав ні­чого й Черевань, і всі мовчки скінчили вечерю.


Шрам по вечері сказав тілько господареві, що завтра ра­но на зорі поїде в Батурин, а Петра оставляє, яко недугую­чо­го, од­почивати у його хуторі. З тим і порозходились на спо­чи­­нок.



XI



Уставши вранці, пішов Петро у станю, а на стані вже па­но­т­цевого коня й немає: ще до світу махнув старий у нову до­ро­гу; десь його й сон не взяв.


Тяжко було на серці моєму Петрові. Одна думка усюди йо­го проводжала: жалковав на своє нещасливе кохання. Ось бо спе­ршу нудив світом, що горда дівчина на його бай­ду­же; да­лі скільки-то перегоріло у його в серці огню од то­го не­ска­за­но­го жалю, що інший перед його очима взяв да й веде її до ві­н­ця; а тепер ще нове горе: знає, що вона його лю­­бить щи­ро, да треба розізнатись навіки. А боже мій ми­лий! Як би то й назвати теє щастя, щоб жити з нею в парі, як го­луб із го­лу­б­кою!


Так-то вже тому бідному козакові любощі очі затумани­ли, що, здавалось, тілько там, де вона, і сонце сіяє, і божий мир красен; а без неї усюди тьма і пустиня.


Інший то, може б, не вважив, що панотець не благосло­вить і що вже вона заручена другому; махнув би, може, з нею в дикі степи, на Хорольські хутори, да й насміявсь би над ли­хою долею. А Петрові й думку таку було страшно допустити у голову. Він добрий був син і щирий козак; лучче йому з ну­дьги загинути, ніж панотця навік преого­р­чи­ти і золоту свою славу гряззю закаляти. У його інша бу­ла думка: умислив со­бі, після панотцевої смерті, іти на За­по­рожжє да, пороби­вши вла­сним коштом човни, з охочими козаками турецькі го­ро­ди плюндровати і жизнь свою по-лицарськи, на полі чи на мо­рі, за християнську ві­ру поло­жити. А поки що уложив собі од Лесі якомога одбі­гати і на са­моті перемогати тії не­щасні лю­бощі. Тим-то й тепер, по­хо­дивши, посумовавши по стані, не схотів верта­тись у бу­динок, щоб не зустрітись із своєю не­судженою дружиною, а пішов своїм звичаєм блу­кати по пу­щі, чи не розжене сво­го смутку.


Взявши на ліву руку од дороги, пішов узенькою стежеч­кою, і як не звертав свої думки то на панотця, де то він обе­р­та­ється, то на тривогу по Вкраїні, а серце знай своє шеп­че. Вже час немалий іде він пущею, коли ж виходить на ло­щину, гля­не - кінець лощини із-за дерева димок. Сонце вже під­ня­лось геть-то, так дим унизу поміж деревом синій, а вгорі на­че золотий серпанок. Дивиться Петро, аж і огоро­жа, і хатка мріє оддалеки. Вже він хотів звернути набік, щоб не три­во­жи­ти дурно чужих собак; коли ж гляне - іде су­против ньо­го од хати середнього віку чоловік, у коза­ць­кій жупанині,

1 ... 29 30 31 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна рада, Куліш П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна рада, Куліш П."