Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

– Дроне, – вибрала я, нарешті, запитання. – А кого ти захотів на ініціацію?

Крига відчутно згустилася в його очах і на кілька метрів навколо. Я аж подалася назад, не на жарт злякавшись. Машинально натягла поділ платтячка, хоч що воно там прикривало!

– Не лізь не в свою справу, кішко, – прогарчав пес, наступаючи. – Як я казав тобі мене зустрічати?

– Але ти нікуди не йшов, – піднятися вже можливості не залишилося, Дрон наблизився впритул. Хіба що спробувати ускочити на диван?

– Ти збираєшся слухатись, кішко? Чи влаштувати додаткову екскурсію?

Що там Лорі розповідала? Під час повних місяців нічого не дозволяв? Хоча ще вранці він явно мав на мене плани...

Була не була! Я простягла руки до його ширинки, швидко розстебнула блискавку, поки він не встиг схаменутися. У всякому разі, я лестила собі думкою, що не встиг.

Витягла випираючу чоловічу гордість – вже йому було чим пишатися! А запах! Все всередині завібрувало від цього божевільного запаху, усвідомлення його бажання. Однією рукою взяла яєчка, іншою направила голівку собі в рот. До чого він смачний, ніколи не підозрювала, що чоловік може бути настільки приємним! По-моєму, я навіть почала тихенько мурчати.

Дрон схопив мою голову руками, притискаючи до себе. Зробив кілька рухів. Я стиснула міцніше губи, допомагаючи язиком. Пес глухо загарчав. Але зненацька відсахнувся, відвернувся, застібаючись.

– Досить з тебе, кішко, – а голос-но, рівний, холодний, ніби не він тут щойно важко дихав, порикуючи.

– Як хочеш, – знизала я плечима, підводячись.

Обережненько обійшла його і попрямувала до туалетної, будь-якої миті чекаючи, що він мене наздожене, розверне, продовжить... Не тільки чекаючи, бажаючи всім тілом!

Але Дрон так і не наздогнав, а обертатися, щоб подивитись на нього, я не ризикнула.

Зайшла всередину, зачинилася, і лише там дозволила собі видихнути. Все всередині клекотало, ще трохи, і я як та Слава проситиму його! Дякую Лорі, тепер я знаю, що справа не в мені, а, швидше за все, якось пов'язана з повним місяцем.

Хм, а якщо я буду наполеглива? Він зірветься? Чи краще перечекати, як вона радила?

Дрон до мене прорватися не намагався, і, трохи посидівши, я почала нервувати. Прислухалася – тиша. Прочинила двері, в межах вузької смужки видимості було порожньо. Ще трохи посумнівавшись, ризикнула визирнути.

Приміщення, наскільки вистачало очей, залишалося порожнім. Побоюючись, чи не звалиться на мене пес з-за якогось кута, я все ж таки вибралася з тимчасового притулку.

Мабуть, він пішов. Тільки куди? Знову до кабінету, чи взагалі? І чому?

Якийсь час тинялася, боячись щось робити і водночас мучившись від неробства. Але чимось зайнятися було страшно: невідомо, коли Дрон з'явиться і як відреагує. І чи не спостерігає звідкись за мною.

Заборонені двері, як і раніше, залишалися наглухо зачиненими, до кабінету я більше не ризикувала наближатися. Доїла останні булочки зі столика.

Сонце за вікнами почало хилитися до обрію. Напевно, незабаром і розіграш. Я підійшла до високого дзеркала, що висіло на одній зі стін недалеко від ліжка.

На невеликому столику виявилася гребінець – новий, запечатаний в пакетик. І ще якісь брязкальця. Вони мене мало хвилювали, а ось гребінцем захотілося скористатися: волосся зовсім сплуталося. Вже не знаю, чи потурбувався Дрон, чи служниця, чи це взагалі не для мене, але йому ж краще, якщо я виглядатиму нормально. Хм, а мені?

Глибоко всередині ніби боролися дві сили: одній хотілося втекти, сховатися кудись далеко-далеко, щоб не бачити і не знати жодних псів та їх збочених розваг. Інша ж майже з передсмаком хотіла піти і взяти участь, а якщо ще й Адран, нарешті, здасться...

Я відклала гребінець, поправивши стрижку, що розпушилася. Оглянула себе. Щось у цьому вбранні було! Відверте, чуттєве, зовсім непристойне, але дуже збуджуюче. Навіщо мене в таке вбирати?

При думках про зал унизу живота знову занило. Одне й тішило, що моє місце більше не на столі або як там ця конструкція називається.

Я трохи пройшлась, розглядаючи себе. Сукня була надто коротка, підскакувала при ходьбі. Я покрутилася, спідниця зовсім злетіла. Облизала губи, згадуючи приємний присмак мого пса. Поклала долоні на груди. Соски напружилися, прориваючись крізь отвори в сітці, як же хотілося відчути на них чоловічі руки – ті самі, що так уміло одним дотиком змушували спалахувати і вигинатися.

Розвернулась до дзеркала спиною, трохи нахилившись – цікаво було, куди дістає сукня і коли вона перестане хоч щось прикривати.

Так мене й застукав мій нестерпний пес.

– Ну, кішко! – пролунало від порога.

– Ой, – підскочила я, стрімко червоніючи. Так захопилася, що й не помітила, як він повернувся!

– Стій, де стоїш, – Дрон швидким кроком попрямував до мене. Очі, здається, потемнішали, принаймні зі сталлю я б їх зараз не порівняла. А ось із чим...

Додумати думку пес не дав, підходячи. Прибрав мої руки з грудей і поклав на них свої – владно, по-господарськи, ніби показуючи, що все належить йому. Спроба обуритися загинула, не встигнувши зародитися, я заплющила очі, віддаючись задоволенню.