Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

– Співчуваю.

– Нічого, ще поїдемо, – відганяю від себе страшні спогади.

– Чекай, – Теодор прямує до стелажу та повертається з декількома пляшечками. – Я майже відтворив той запах з дитинства. Він трохи грубий та неповний, не вистачає якогось відтінку, але дуже схожий.

Немов фокусник, Теодор витончено крутить у руках пляшечки. Струшує, відкручує, відміряє краплі, змішує, наносить на тонку смужку паперу і поглядає на годинник. У повітрі пахне свіжістю.

– За дві хвилини аромат стабілізується…

Його телефон, що лежить на столі, коротко вібрує. Теодор дивиться на екран:

– Твій гардероб скоро приїде, – знову лунає коротке оповіщення, і брови Тео здивовано підстрибують. – Тільки… що ти наговорила Мілані?

– Я? Нічого особливого. А що трапилось?

Теодор розвертає до мене вікно чату.

Мілана: «Речі для Олі я надіслала з водієм. Більше не дзвони та не пиши. Між нами все скінчено. Ні, між нами ніколи нічого і не було! Дякую Олі, вона відкрила мені очі на те, якими мають бути справжні стосунки.»