Читати книгу - "Танго наосліп, Ельма Кіраз"

— Дай вгадаю, — я вийшла слідом, — тут знаходиться спортзал? 

— Майже вгадала.

— Куди гірше, — я закотила очі і сховала руки в кишенях. Було надто холодно.

Ми зайшли у одні з непримітних дверей такої ж сірої і непримітної будівлі. Всередині був довгий коридор, в якому було ще багато дверей. Серафим відчинив одні із зеленою позначкою. Ми опинились у величезному приміщенні і я одразу зрозуміла, чим він тут займається.

— Хм, бокс. Тепер я розумію, чому в тебе такі сильні руки. Непогано.

— Коли ти встигла дізнатися, які у мене руки? — він хитро підняв брову.

— Не лести собі. Учора, якщо ти забув. Я тримала тебе під руку.

— Ну добре, переконала. Сядь поки тут. Я піду перевдягнуся.

Серафим зник за дверима роздягальні, а я ж оглянулась довкола. Шведська стінка, ринг, купа боксерських груш різного виду, навіть декілька тренажерів. Зал був максимально простий, але стильний. І видно, що все тут було дійсно дорогим. Я повільно опустилась на лавку, спостерігаючи, як декілька чоловіків тренувалися. Потім з‘явився Серафим. Він вийшов у шортах, без футболки, а в руках тримав свої боксерські рукавиці. Я знову задивилась на його тіло. Хотілося провести по його торсу рукою, вивчити кожен м‘яз. Від цих думок я несвідомо закусила нижню губу. А коли Серафим помітив, що я відверто витріщаюся на нього, то із задоволеною посмішкою підійшов ближче. Я ж одразу почала вдавати, що думаю зовсім про щось інше.

— Тут холодно, — швидко сказала.

— Справді? А щойно, здається, тобі було доволі жарко.

— Це ти про що?

— Не прикидайся, я бачив, як ти дивилася на мене, — він присів поряд зі мною і так наші очі стали на одному рівні. Здавалося б, такий простий рух, але мені від цього чомусь стало приємно.

— Ну…можливо трохи. Але не сподівайся марно, від цього ти мені не став подобатись більше.

— Більше? Отже, я таки тобі подобаюсь.

— Аж ніяк, — я нахилилась ближче до нього і тепер наші обличчя були в декількох сантиметрах одне від одного. Його карі очі під світлом усіх цих ламп віддавали легеньким зеленим відтінком. Серафим уважно дивився на мене, а я розглядала його. Розтріпане волосся, нахабна посмішка і щетина, по якій хотілося провести пальцями. І як тільки я про це подумала, то рука легенько сіпнулась і я почала її піднімати, але на щастя, він заговорив перший.

— Мені треба тренуватися. Можеш спостерігати.

— Дякую, що дозволив, — я посміхнулась, а коли він пішов, полегшено видихнула. Це був надто напружений момент, що ніяк не вкладався у моїй голові. Чому я взагалі захотіла доторкнутися до нього. Нічого не змінилось, він далі страшенно мене дратує і його хочеться придушити. Але що це за такі… тривожні бажання. Буду сподіватись, що це просто випадковість. Декілька разів я все-таки дивилась, чим він займається. Спочатку була розминка, потім тренажер, після цього він доволі довго бив одну з груш. І хочу зауважити, що робив він це надзвичайно вправно. Але потім мені це все набридло і я вирішила подивитись смішні відео в інтернеті. Не знаю, скільки пройшло часу, але коли я підняла голову, то побачила, що в залі з‘явився високий кремезний чоловік. Він привітався з Серафимом і вони довго про щось говорили.

— Ти вже достатньо потренувався? — заговорив той.

— Думаю, що так. Можемо спробувати, — відповів йому Серафим.

— Тоді можна починати, — він почав одягати свої рукавички, а хлопець вискочив на ринг.

— Еріко, іди ближче! — голосно покликав мене Серафим, — тут зараз має бути цікаво.

Я без вагань підвелась і підійшла до рингу. Він був величезний і біля нього я почувалась маленькою мишкою. Ще меншою я почала собі здаватись, коли біля мене зупинився той величезний чоловік.

— А це у нас хто? — доволі привітно сказав він.

— Це моя наречена, — впевнено заговорив Серафим.

— Справді? Коли ж ти встиг? — здивувався чоловік.

— Це мав бути сюрприз, — хлопець посміхнувся, а я лиш закотила очі. Потім той чоловік теж вийшов на ринг. Вони обоє ще трохи порозминалися, щось сказали одне одному і почався бій. Спочатку я заворожено спостерігала за усім, як вправно вони наносили одне одному удари, як захищались і випробовували суперника на витривалість. Але потім щось пішло не так. Бо як тільки я відвернула голову, щоб оглянути іншу частину залу, що була з іншого боку рингу, то почула глухий удар. А коли знову глянула перед собою, то побачила Серафима, що лежав із заплющеними очима, а над ним схилився той чоловік.

— Серафиме! — голосно закричала, — Серафиме! — на дерев‘яних ногах я піднялась на ринг і різко опустилась біля хлопця на коліна. З його губи сочилась кров.

— Трохи не розрахував силу, чекай тут, — сказав чоловік і швидко кудись пішов.

— Серафиме, — я швидко зняла з нього ті дурні рукавиці і міцно взяла за руку, — ти чуєш мене? Розплющ очі, давай! Ну ж бо!

Хлопець взагалі ніяк не реагував на мої слова, проте я бачила, що його повіки тремтіли. Це вселило у мене надію,  що із ним усе добре. Потім я легенько доторкнулась до його обличччя. Воно було мокрим від поту і трохи гарячим. Але це не завадило мені повністю охопити його щоку долонею. Легенько погладжуючи шкіру великим пальцем, я продовжувала міцно тримати його руку.

— Що за…невдача, — прохрипів хлопець і помало почав розплющувати очі.

— Ти опритомнів, — не стримуючи посмішки, сказала, — я вже думала, з тобою щось серйозне.

— Ні, таке інколи тут буває. І зі мною таке не вперше, — він далі хрипів, але уже посміхався. А я продовжувала тримати руку на його обличчі. 

— О! Ти живий! — радісно заговорив чоловік, що з‘явився біля нас з аптечкою, — я вже розхвилювався, що вдарив занадто сильно.

— Ні, Юро, все гаразд. Я в нормі.

— Міцний наречений у тебе. Багатьом ще втре носа.

Я посміхнулась сама до себе, а потім різко забрала руку з обличчя Серафима. Він важким поглядом оглянув мене, в потім почав намагатись встати.

— Це мій тренер, Еріко. Юрій. Все що я вмію, це завдяки йому.