Читати книгу - "Пані Язикатої Хати 2, Ялинка Ясь"

«Легко почати, та важко закінчити»

З того вечора, коли вогневик спалив звірині сутності двоєдушників, минуло три дні. Степанія відсиджувалася на Поляні, виходячи лише надвечір, забирати у Міті їжу, зібрану Лукерією.

Час проводила в думах, не знаходячи сил повернутися до минулого життя. Думки різні були, переважно депресивні. Їжі майже не торкалась.

Свирянка-мимоволі виявилася не готовою до колеса Долі, яке занадто стрімко закрутилося. Не знаходила вона у собі сил прийняти цей бік нового життя! Наречені, сім штук? Ну… це, навіть, весело! Але ось сутичка із злом і смерть – це вже занадто!

Лаяла себе різними словами, веліла зібрати себе в кулак і повернутися! Розуміла, що там, серед близьких охоронців і наречених, їй стане краще. Але постійно відкладала повернення. Повертатися було надто страшно…

До дому, де жорстоко вбили більше сотні істот, засипавши все навколо нього, їхнім прахом?!

Як, взагалі,  цей жах може бути її життям?! Може, ну його все до бісової матері?!

Повернеться до міста, до програмування, до батьків, виплачеться подругам і буде жити як раніше?!

Зітхала і йшла вмиватися водою. Нести тяжко - кинути неможливо.

Навіть Міті не вдавалося її підбадьорити і вмовити повернутися, тому він терпляче чекав, коли вона сама цього захоче. Зустрівшись раз у день біля дубу, розповідав новини. Про те, що навколо будинку чистота і порядок, жодних слідів двоєдушників, натякаючи на те, що слідів спалення, власне, теж. Про Миколу, який, посварившись із рештою, поїхав і більше не з'являвся. Про Микиту, що тієї злощасної ночі, знайшов перелякану Зою і привіз до будинку Стьопки, ближче до батька.

Антон, до речі, до тями не прийшов. Микита, як віддана доглядальниця, проводив майже весь час біля ліжка друга. Зоя замкнулася в одній із кімнат і не виходила з неї, перебуваючи з шоку. Романа, водія Грізного, знайти не вдалося. Його не було серед непритомних людей у ​​маєтку олігарха, як втім, і колишнього нареченого Зої. Зник і Никифор, той дід, зі змією на голові.

Ті, хто прийшли до тями, нічого про себе згадати не могли, навіть імені. Багато з них досі  залишалися непритомними. Що з ними робити не знав ніхто, тому вирішили залишити у маєтку, доки Антон не прийде до тями.

Дільничний і сусід повернулися, заходили щодня, турбуючись про Степанію. Лукерія слізно благала господарку повернутися.

Стьопка, слухаючи все це, зітхала і знову йшла до Поляни. Бігала, купалася, лежала в траві і думала, думала, думала…

І ось, коли на третій вечір, Антон не прийшов до тями, всупереч прогнозам Лукерії, Стьопка наважилася. Настав час взяти себе в руки і подбати про нареченого! Набрала до рота води і повернулася додому. Сама, ногами, без супроводу.

Двір і справді, виглядав, звичайно. Нічого не натякало на недавнє масове  вбивство - сніг закрив собою всі можливі сліди, якщо ті й були.

Господарка рішуче увійшла до будинку. Махнула рукою, зупиняючи бурхливі привітання і підійшла до Грізного, який все так і лежав у вітальні на дивані. Схилилася, міцно обняла і влила воду до рота. Той проковтнув, закашлявся і розплющив очі. Степанія поспішно відсторонилася, побоюючись бурхливого прояву почуттів.

-Амазонко, - прошепотів Грізний слабким голосом, - у тебе знову довге волосся?!

Стьопка засміялася, та тишком втерла сльозу. Вийшло! Тепер з ним все буде добре! Микита теж видихнув з полегшенням. Він виглядав надто стомленим, змарнілим. Борода стирчала убік, під очима сині кола.

-Микито? – олігарх, побачивши друга,  здивувався, - де я? Що зі мною?

-Що, Микито, сам розкажеш, чи як? – спитала Стьопка, але тут на порозі з'явилася Зоя. Вона виглядала виснаженою, як і батько, надто худою зі страхом в очах.

-Пап! – закричала  і кинулася до Грізного.

Далі була істерика. Зоя плакала на грудях у батька, невиразно розповідаючи, який жах їй довелося пережити. Антон гладив дочку по голові, намагаючись заспокоїти, нічого не розуміючи. Тоді Степанія обняла дівчину, майже силою відірвавши від батька і сказала:

-Зоє, а ходімо, зі мною? Давай дамо хлопчикам поговорити, а самі чайку поп'ємо, га? -  кинула на Микиту красномовно погляд, сам, мовляв, все і розповідай.

-Лукеріє, зроби будь ласка, чайку, - шепнула, підійшовши до шафи з чашками, - я зараз дівчину заспокою, потім з тобою поговоримо, добре?

-Зоє, ти який чай більше любиш? – крикнула через плече.

-Все одно, можна зелений, - ще схлипуючи, відповіла дівчина.

-Лукеріє та сиру зі сметаною, будь ласкава!

-Зараз організуємо! - змовно прошепотіла охоронниця.

-Ось, пригощайся! – господиня поставила перед гостею чашку ароматного чаю та тарілку з домашнім сиром.