Читати книгу - "Зламані янголи"

— А ще є море.

— А ще є море, — безрадісно повторив я. — Нас може обстріляти будь-хто, кому до снаги швидко розпочати атаку. Хоч що нам тут доведеться робити, нам для прикриття під час роботи буде потрібна невеличка армія. Це якщо ми не зможемо впоратися за допомогою звичайної розвідки. Прилетіти, наробити фотографій, вилетіти.

— Гм-м, — Маттіас Генд сів навпочіпки й задумливо подивився кудись за воду. — Я поговорив з юристами.

— Дезінфекцію потім робили?

— За нормами інкорпораційної хартії право власності на будь-який артефакт у неорбітальному космосі вважається дійсним лише в разі розміщення в радіусі одного кілометра від цього артефакта цілком справного заявного буя. Жодних лазівок, ми перевіряли. Якщо по інший бік цієї брами є зореліт, нам доведеться пройти крізь неї й помітити його. А судячи з того, що каже пані Вардані, для цього знадобиться час.

Я знизав плечима.

— Тоді невеличка армія.

— Невеличка армія приверне дуже багато уваги. В супутниковому стеженні вона впадатиме в око, як груди голоповїї. А ми аж ніяк не можемо цього собі дозволити, чи не так?

— Груди голоповії? Не знаю, ця операція має бути не надто дорогою.

Генд на мить підняв голову, витріщившись на мене, а тоді мимохіть гигикнув.

— Дуже кумедно. Дякую. Ми ж справді не можемо дозволити, щоб нас позначив супутник?

— Якщо ви не хочете ексклюзиву, то ні.

— Гадаю, це очевидно, лейтенанте, — Генд потягнувся вниз і знічев’я повозив пальцями по піску. — Отже. Ми маємо прибути скромно й непомітно і не дуже галасувати. Це, своєю чергою, означає, що цю місцевість слід очистити від бійців на весь час нашого візиту.

— Якщо ми хочемо повернутися живими, то так.

— Так, — Генд несподівано перекотився на п’яти й незграбно сів на пісок. Поклав передпліччя на коліна й почав уважно шукати щось на обрії. Завдяки темному костюму топ-менеджера та білому крилатому комірці він скидався на ескіз якогось представника міллспортської абсурдистської школи.

— Скажіть мені, лейтенанте, — нарешті промовив він, — якщо припустити, що ми можемо очистити півострів, то якою, на вашу професійну думку, має бути мінімальна чисельність групи підтримки для цієї авантюри? Яка мінімальна кількість людей нас убезпечить?

Я замислився.

— Якщо це добрі професіонали. Спецпризначенці, а не якісь там планктонні рядові. Припустімо, шестеро. Якщо літуном зробити Шнайдера, то п’ятеро.

— Ну, мені здається, що він не буде лишатися осторонь, поки ми дбатимемо про його капіталовкладення.

— Ні.

— Ви сказали «спецпризначенці». Ви думаєте про якісь конкретні навички?

— В принципі, ні. Може, підривні роботи. Та впала скеля видається досить масивною. А ще нам би не завадило, якби парочка з них могла керувати шатлом, на той випадок, якщо зі Шнайдером щось трапиться.

Генд повернув голову до мене.

— А це ймовірно?

— Хто знає? — я знизав плечима. — Світ небезпечний.

— А й справді, — Генд знову перевів погляд туди, де море зустрічалося з сірістю невизначеної долі Заубервілля. — Найманням ви, як я розумію, хочете займатися самі.

— Ні, беріться за нього на здоров’я. Але я хочу взяти в ньому участь і хочу мати можливість заветувати будь-який ваш вибір. Ви знаєте, де можете знайти півдюжини добровольців із загонів спецпризначення? Звісно, нікого не настороживши.

На мить мені здалося, ніби він мене не почув. Обрій неначе заволодів його тілом і душею. Тоді він трохи ворухнувся, а кутиків його рота торкнулась усмішка.

— У ці непрості часи, — пробурмотів він майже під носа, — знайти вояків, які нікому не знадобляться, має бути неважко.

— Радий це чути.

Він знову підняв очі. На його вустах ще залишалася тінь усмішки.

— Це вас ображає, Ковачу?

— Гадаєте, якби мене так легко було б образити, я став би лейтенантом Клину Каррери?

— Не знаю, — Генд знову перевів погляд на обрій. — Досі ви невпинно дивували. А посланці, як я розумію, загалом непогано вміють користуватися адаптивним камуфляжем.

Отже…

Від зустрічі в аукціонній залі не минуло й двох днів, а Генд уже встиг проникнути в ядро даних Клину та припідняти заслону, за якою Каррера сховав моє минуле посланця. Тепер він просто мені повідомляв.

Я опустився на блакитний пісок біля нього й теж вдивився в одну точку на обрії.

— Я вже не посланець.

— Ні. Як я й зрозумів, — він не дивився на мене. — Вже не посланець, вже не у Клині Каррери. Лейтенанте, ця відраза до групування межує з патологією.

— Ніякої межі тут немає.

— Ага. Тепер нарешті видно, що ви родом зі Світу Гарлана. «Фундаментальне зло людської маси» — хіба не так називала це Квелла?

— Я не квелліст, Генде.

— Звісно, що ні, — скидалося на те, що менеджерові з «Мандрейк» весело. — Для цього було б потрібно належати до певної групи. Скажіть мені, Ковачу, ви мене ненавидите?

— Поки що ні.

— Справді? Ви мене дивуєте.

— Що ж, я невпинно дивую.

— Ви справді не тримаєте зла на мене через своє маленьке зіткнення з Деном і його загоном?

Я ще раз знизав плечима.

— Це ж у них додалося вентиляції, а не в мене.

— Але послав їх я.

— Це вказує лише на одне — на брак уяви, — я зітхнув. — Послухайте, Генде. Я знав, що хтось із «Мандрейк» пошле загін, бо саме так працюють такі організації, як ваша. Та пропозиція, яку ми вам надіслали, була практично запрошенням прийти по наші душі. Ми могли діяти обережніше, спробувати не такий прямий підхід, але не мали часу. Тож я покрутив своїми рибними котлетками перед носом у місцевого хулігана і в результаті нарвався на бійку. Ненавидіти вас за це було б усе одно що ненавидіти кістки у зап’ястку хулігана за удар, від якого я ухилився. Це досягло своєї мети, і ось ми тут. Я не ненавиджу вас особисто, бо ви ще не дали мені для цього приводу.

— Але «Мандрейк» ви ненавидите.

Я хитнув головою.

— Генде, в мене нема сил на ненависть до компаній. З чого мені там починати? До того ж, як каже Квелла, розірви хворе серце корпорації — знайдеш що?

— Людей.

— Саме так. Людей. У всьому винні люди. Люди та їхні дурні срані групи. Покажіть мені окрему особу, яка приймає рішення й нашкодила мені своїми рішеннями, і я розтоплю її пам’ять на шлак. Покажіть мені групу, об’єднану спільною метою — завдати мені шкоди, і я, якщо зможу, розправлюся з усіма її членами. Але не сподівайтеся, що я марнуватиму час і сили на абстрактну ненависть.

— Це дуже виважена позиція.

— Ваш уряд назвав би це