Читати книгу - "Омріяний Рим"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розділ восьмий
Римська економічна спільнота: хочеш паксу[77] — плати таксу
На околицях Оранжа розкинулася запилюжена кільцева розв’язка, край якої притулився самотній кіоск із хот-догами, мабуть, для далекобійників. У центрі кола стоїть закопчена вихлопами арка.
Кам’яні обличчя на ній укрито кіптявою, більшість оздоблень відвалилася. Уже неможливо сказати, у якому саме році І ст. н. е. її звели та хто був архітектором. Навіть невідомо, на честь якої битви її встановили.
Утім, навіть після двох тисячоліть послання, яке криє в собі ця римська тріумфальна арка в Оранжі, напрочуд очевидне. Проте розберімося спершу, що таке арка? Чому для вшанування перемоги римляни зводили саме таку споруду?
Арка — це гігантські укріплені ворота, тільки без стін обабіч. Стін немає, адже в місці, де стоїть арка, панує мир, символом якого вона, власне, і виступає. 1
У римські часи Оранж — серце Провансу — мав назву Араузіон. І ст. н. е. південна Галлія була такою мирною, що Плінієві нагадувала скоріше Італію, аніж провінцію. Мешканці Провансу могли прожити геть усе життя, не зустрівши жодного солдата. Вони спокійно торгували й поступово романізувалися, їм ніколи не доводилось іти на жертви заради покращення свого життя.
І в цьому вся суть Тріумфальної арки. На самому її вершечку бачимо сцени битви: варварів топчуть копита римських коней, проколюють римськими списами.
Ця арка слугує нагадуванням населенню про головне правило Римської імперії: вони мають змогу насолоджуватися тим, що називають миром, який, щоправда, дався їм не випадково. Вони здобули його внаслідок невимовної жорстокості римської армії. Латинське слово pax насправді значить не так мир, як відсутність війни, мир унаслідок війни. Pax — це така собі жорстока пацифікація. Арка мовби промовляє до перехожих: «Не буває миру без війни, як не буває війни без армії».
Ось вам коротенька розповідь Таціта від 69 року н. е. про римського намісника Галлії Петіллія Церіала, у якій бунтівним галлам пояснюють правила римського життя.
Він розповідає, що до приходу римлян Галлію розривали чвари ворожих князівств. Римляни принесли їм Pax Romana, і для цього їм знадобилося лиш одне. «Не може існувати миру між народами без армії, армії — без платні, а платні — без податків, — каже він. — Ось у чому суть. Тож не дурійте, бо як римляни підуть, галли знову погрузнуть у міжусобицях». Він каже їм вивчити урок історії: опір несе руїну, покірність — злагоду.
Парадоксально, але в мирні часи тріумфальна арка відігравала навіть важливішу роль. Певно ж, що люди питали: «Для чого ми платимо ці всі податки? Чому змушені плазувати перед ненаситними римськими податківцями?» Відповіді на ці запитання їм давала арка: армія — джерело миру, а мир нетривкий, як показали жахливі новини з Германії 9 року н. е. Щоправда, дехто стверджує, що римський режим навмисне перебільшував масштаби Варової поразки саме задля пропагандистської мети, тобто щоб підкреслити нестійкість миру. Та, зрештою, хіба не однаково? І послання лишається незмінним, хай скільки легіонів утратив Вар: за pax треба сплатити певну таксу, себто податок.
І воно того варте, позаяк результатом миру є розвиток торгівлі, а це означає добробут.
У часи імперії Рим був найбільшим містом на землі. Його населення оцінюють у мільйон душ — більше, ніж у будь-якому іншому місті світу аж до XVIII ст., коли почав активно розвиватися Лондон. Більшість жила в злиднях, люди вмирали аж так часто, що до міста щорічно прибувало близько 15 000 нових жителів, і нікому не бракувало місця. Мешканці гинули від хвороб і пожеж у своїх помешканнях — інсулах. За словами Таціта, одного разу внаслідок завалу старого дерев’яного стадіону загинуло 10 000 осіб, що навіює певні порівняння із сучасними нам катастрофами. Чи проводили тоді якісь розслідування трагедій? Чи була хвилина мовчання? Чи вдягали люди чорні стрічки в пам’ять про загиблих під час обвалу? Та дідька лисого!
Рим, це велетенське неспинне серце середземноморської імперії, з легкістю забув про них. Коли дивишся на залишки порту в Остії[78] та його велетенські зерносховища, у які відвантажували зерно з Єгипту, Тунісу й Сицилії, мимоволі усвідомлюєш масштаби потреб стародавнього міста. Починаєш розуміти, що мав на увазі Іван Богослов у своїх Об’явленнях, коли описував столицю імперії як Вавилонську блудницю. Він пише про торгівлю вантажами «золота, і срібла, і каміння дорогоцінного, і перел, і віссону, і порфіри, і шовку, і кармазину, і всякого дерева запашного, і всякого посуду з слонової кости, і всякого посуду з дорогоцінного дерева, і мідяного, і залізного, і мармурового, і кориці, і шафрану, і пахощів, і мирри, і ливану, і вина, і оливи, і тонкої муки, і пшениці, і товару, і овець, і коней, і возів, і рабів, і душ людських»[79]. Він мав рацію. Рим був велетенським торговим жерлом, а ціни, які він ладен був платити, приваблювали до нього товари й дивовижі з усього світу. (Приміром, наступного разу гіпопотама в Західній Європі побачили аж 1850 року.) Усе це добро прибувало до Остії, де близько 17 000 рабів перевантажували його на баржі й відправляли Тибром до Рима.
Часом кількість суден із зерном була такою великою, що утворювалися затори, тому Траян побудував там розкішний шестигранний порт, щоб мати більше простору для розвантаження. Цей порт і досі можна побачити й не важко уявити собі вантажників, що розвантажують по 100 000 тон зерна на рік. От лишень не слід обманюватися, ніби це були звичайні торгові операції, диктовані попитом і пропозицією.
На ринку зерна в Римі шахраювали не гірше, ніж у будь-якій ініціативі під егідою Спільної сільськогосподарської політики ЄС. Ба більше, можна сміливо твердити, що своєю одержимістю контролювати ціни й отримувати значні субсидії сучасний Євросоюз повністю імітує свій прадавній аватар. Теоретично, метою запровадження ССП було прагнення убезпечити населення Європи від нестачі провізії. Власне, така сама перспектива лякала й римських імператорів.
Голодний натовп злий. Саме тому 123 року до н. е. римський сенат започаткував видачу зерна населенню. Схема проста: ви отримуєте талон, який треба показати у відділі видачі, і якщо ви є одним із двохсот — двохсот п’ятдесяти тисяч правочинних дорослих чоловіків, то одержите 33 кілограми пшениці на місяць, чого більш ніж досить одному дорослому, проте замало для родини. У певні періоди держава видавала не лише зерно, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Омріяний Рим», після закриття браузера.