Читати книгу - "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"

— Погляньте на це! — вигукнув Берріс.

Він нахилився над попільничкою, що стояла на столику для кави.

— Підійдіть! — покликав він їх обох, і вони підійшли.

Простягнувши руку, Арктор відчув тепло, що здіймалося над попільничкою.

— Бичок, що досі тліє, — зачудовано промовив Лакмен. — Точно.

«Господи! — подумав Арктор. — Вони таки облажались. Хтось із команди курив і за звичкою залишив бичок тут. Отже, вони, мабуть, щойно забрались. Попільничка, як завжди, була переповненою; член команди техніків, вочевидь, подумав, що ніхто не помітить, що додався зайвий недопалок, тим паче, що за кілька хвилин він мав би згаснути».

— Зачекай-но,— проказав Лакмен, розглядаючи попільничку.

З-поміж цигаркових недопалків він дістав недобитий косяк.

— Ось що тліє — цей косяк. Вони розкурили тут джойнт. Але що вони зробили? Що вони в біса зробили?

Розлютившись, не доганяючи, що відбулося, він спохмурнів і почав роззиратися довкола.

— Бобе, блядь, Берріс був правий. Тут хтось був! Цей косяк досі тліє, можеш почути запах, якщо візьмеш в руку... — він підсунув його Арктору під ніс.

— Ага, він і досі трохи тліє зсередини. Мабуть, зерно. Вони погано очистили перед тим, як забити.

— Цей косяк, — так само похмуро мовив Берріс, — могли лишити не випадково. Можливо, цей доказ не є нехлюйством.

— І що тепер? — поцікавився Аркор, запитуючи себе, в якій же це команді поліцейських техніків може виявитися працівник, що на очах у решти курить на роботі траву.

— Можливо, вони були тут для того, щоб навмисне підкинути в дім наркоту,— сказав Берріс.— Щоб підставити нас, а тоді зателефонувати в поліцію... Можливо, такі ж наркотики сховано, наприклад, у телефоні або в розетках. Ми мусимо перевірити весь будинок і все зачистити, доки вони не подзвонили в службу сповіщення. І, вочевидь, у нас є на це лише кілька годин.

— Перевір розетки,— мовив Лакмен.— Я розберу телефон.

— Чекайте,— проказав Берріс, піднявши догори руку. — Якщо просто перед рейдом вони побачать, як ми метушимося...

— Яким ще рейдом? — запитав Арктор.

— Якщо ми знавісніло бігатимемо й зливатимемо в унітаз наркоту,— сказав Берріс,— тоді не зможемо стверджувати, хоча це й правда, що ми не знали, що тут схована наркота. Фактично, вони затримають нас із нею в руках. І, можливо, це також частина їхнього плану.

— Ой, бля, — роздратовано скрикнув Лакмен.

Він впав на диван.

— Бля, бля, бля. Ми нічого не можемо вдіяти. Тут, мабуть, у тисячі місць заникана наркота, і нам ніколи її не знайти. Нам капець.

Він зиркнув на Арктора. В його погляді читалася спантеличена лють.

— Нам капець!

— А що з твоїм касетником, під’єднаним до вхідних дверей? — поцікавився Арктор у Берріса.

Він уже про нього й забув. Берріс, вочевидь, також. Як і Лакмен.

— Так, за такої ситуації це може виявитися надзвичайно інформативним, — відказав Берріс.

Він став на коліна перед диваном, запхав під нього руку, щось буркнув, а тоді дістав маленький пластиковий касетний програвач.

— Це має нам багато що розповісти, — почав Берріс, але раптом його обличчя змарніло. — Що ж, зрештою, здається, він і так нам не надто б допоміг.

Берріс висмикнув дріт з програвача і виклав касету на столик для кави.

— Головне — нам відомо, що вони тут були, доки нас не було вдома. Це й було його основним завданням.

Запала мовчанка.

— Дай-но вгадаю, — мовив Арктор.

— Найперше, що вони зробили, коли зайшли, — це вимкнули його,— сказав Берріс.— Я лишив його ввімкненим, але погляньте — тепер його вимкнуто. Тож хоча я...

— Він не записував? — розчаровано перепитав Лакмен.

— Вони все зробили миттєво,— відказав Берріс.— Перш ніж хоча б один дюйм плівки пройшов через записувальну голівку. А це, до речі, прекрасний маленький апарат — «Соні». Окремі голівки для програвання, стирання та запису і система подолання шуму «Долбі». Дешево дістав. Обміняв на ярмарку. І з ним ніколи не було жодних проблем.

— Саме час перевести подих, — мовив Арктор.

— Точно, — погодився Берріс.

Умостившись у кріслі, він зняв свої окуляри.

— Наразі нам більше нічого не відомо про їхні ворожі плани. Знаєш, Бобе, лишилась тільки одна річ, яку ти можеш зробити, хоч на це й потрібен час.

— Продати будинок і з’їхати, — сказав Арктор.

Берріс кивнув.

— Але, курва, — запротестував Лакмен. — Це ж наш дім.

— Скільки зараз коштують подібні будинки у цьому районі? — запитав Берріс, заклавши руки за голову.— На ринку. Мені також цікаво, яка зараз відсоткова ставка. Можливо, Бобе, ти міг би на цьому непогано заробити. З іншого боку, ти можеш втратити, оскільки будеш зацікавлений продати швидко. Але Господи, Бобе, ти маєш справу з професіоналами.

— Ви знаєте хорошого ріелтора? — запитав Лакмен в обох.

— А яку вказати причину продажу? — поцікавився Арктор. — Вони завжди про це питають.

— Ага. Ми ж не можемо сказати ріелтору правду, — мовив Лакмен.— Можна сказати...

Похмуро сьорбаючи пиво, він задумався.

— Не можу вигадати причину. Беррісе, яку причину вказати, що їм наплести?

— Скажемо прямо, що тут по всьому будинку сховані наркотики, а оскільки нам невідомо, де саме, то ми вирішили з’їхати і замість себе підставити нового власника,— відказав Арктор.

— Ні,— не погодився Берріс,— не думаю, що ми можемо дозволити собі бути аж настільки відвертими. Чому б нам не сказати, чому б тобі не сказати, Бобе, що тебе перевели по роботі.

— Куди? — поцікавився Лакмен.

— У Клівленд, — відповів Берріс.

— Думаю, їм варто сказати правду,— мовив Арктор.— Ми навіть можемо розмістити в L.A. Times оголошення: «Сучасний трьохкімнатний трактовий будинок із двома ванними, які дозволяють легко й швидко позбутися першокласної наркоти, схованої в усіх кімнатах; наркотики включено у вартість».

— Але тоді вони дзвонитимуть і питатимуть, яка саме наркота,— відказав Лакмен.— А ми не знаємо; це може виявитися що завгодно.

— І скільки її, — пробурмотів Берріс. — Потенційні покупці можуть поцікавитися кількістю.

— Типу, це може бути унція трави, якесь лайно та й годі, — сказав Лакмен, — або тут може виявитися кілька фунтів героїну.

— Я пропоную, — сказав Берріс, — зателефонувати в окружний нарковідділ, пояснити ситуацію та попросити їх приїхати