Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств 📚 - Українською

Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

266
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коротка історія семи вбивств" автора Марлон Джеймс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 247
Перейти на сторінку:
власну блювотину. Папа Ло такого б не дозволив. А Джосі махає перед нами волиною й погрожує карою, якщо ми про це бовкнем.

Жінка, з якою я живу, дивиться, як я змінююся, але мені це по шарабану, доки я курю. Та скоро Віпер дає мені зрозуміти, що між мною і моєю затяжкою стоять вилупки, яких треба вколошкати. Мені потрібна винагорода, щось, щоб спинити депресняк. Тепер це так і є: ти або куриш, або мрієш покурити, і мариш цим так, наче хтось помер і його не повернути.

На Ямайці все частіше звучать розмови про те, що злочинність вийшла з-під контролю, що країна летить у трубу, що безпеки немає навіть у престижних районах, а ННП втрачає контроль над країною. До виборів два тижні, і Папа Ло виряджає нас до кожного дому, щоб нагадати людям, як голосувати. Один з хлопчаків каже, що не збирається коритися Папі Ло. Джосі Вейлз міг би просичати і буркнути щось двозначне, але Джосі Вейлз ніколи не забуває, що сам Папа Ло став Папою через те, що був найжорсткішим і найгрубішим чоловіком у гето. Папа Ло підходить прямо до хлопа й питає, скільки йому років. «Сімнадцять», — каже той. «Ну, отже; до вісімнадцяти загоїться», — каже Папа Ло і стріляє йому в ступню. Той кричить, підстрибує і знову кричить. «Тутешній люд стає норовливим. Тутешній люд забув, хто тут головний! От ти! Ти забув?» — питає Папа і наводить волину на ще одного хлопа. Той весь трясеться й трясе головою: «Hi-ні-ні, Папо Ло, ти дон, дон над донами», а Папа Ло сміється, побачивши, що той почав під себе сцяти. «Вилизуй це язиком», — каже Папа Ло. Хлоп на мить обімлів, а Папа Ло стріляє поруч і каже: «Або ти вилизуєш за собою сциклиння, або ми підітремо за тобою кров». І хлоп, бачачи, що той не жартує, стає на коліна і починає хлебтати свою сечу, мов скажений котяра.

І ось ми заходимо у вулицю, штовхаємо відчинені двері, вибиваємо замкнені, а там якийсь дід, сам-один і майже безумний, каже, що ні за кого не голосує, — і тоді ми витягуємо його з дому, здираємо з нього весь верхній одяг і спалюємо, потім здираємо ще й труси і теж спалюємо, б’ємо старого двічі й наказуємо, щоб він гарненько подумав, чи йти йому на вибори, інакше ми почнемо палити речі в його хаті. А жінка, з якою я живу, питає, чи прийдуть ось так і за нею, бо ЛПЯ і ННП — однакове лайно, а я кажу: «Може, й прийдуть», і вона не каже мені більше ні слова. Але коли приходить отой білий, а за ним — той, хто завозить волини в гето, вони розмовляють із Джосі Вейлзом, а не з Папою Ло. Папа й у гето не так часто буває. Він забагато часу збавляє зі Співаком.

Ніч. У грудні тут прохолодніше. Співак у себе вдома. Живе, співає і грає. Вся Ямайка й усе гето обговорюють те, що він вирішив влаштувати концерт за мир «Усміхнись, Ямайко», хоча всі ці співи — звісно, пропаганда ННП, а його будинок удень і вночі охороняє загін «Ехо» — погані хлопці, яким платить ННП. Ніякої поліції, крім одного автомобіля, що з’являється, коли стемніє. Всередину ніхто не заходить, і мало хто виходить назовні. Я спостерігаю, як зупиняється і від’їздить та машина, і бачу, як у кімнаті спалахує світло, гасне і знову спалахує. Дивлюся, як заходить і виходить невисокий, міцно збитий менеджер, а з ним — якийсь білий чоловік з каштановим волоссям. Співак одного разу сказав, що життя для нього нічого не важить, якщо він не може допомогти багатьом людям, — і він їм допомагає, але він дає їм тільки те, що треба їм. А ось молодим нічого не треба: вони просто хочуть усе. Ми співаємо інші пісні — пісні тієї молоді, якій записувати свою музику не по кишені, і ми стрибаємо під реальний ритм року, неотесаний і страшний. І ми співаємо пісні, які приходять нам уві сні, — про те, що як летиш мов блискавка, то й загуркочеш наче грім. А Співак думає, що рудбой Джонні яким був, таким і лишився, але Джонні змінюється, і Джонні за ним ще колись прийде. Надвечір я бачу, як Співак курить ґанджу[121] з Папою Ло, а потім дає конверт чоловікові, що треться з Шотою Шерифом, і навіть людям більшим за мене невтямки, що ж таке замишляє цей безумець із дредами. Цей Співак думає: якщо він — з тих же місць, що й ми, то розуміє, як ми живемо. Але він не розуміє нічого. Всі вони думають, як він, — оті, хто колись подалися звідси й повернулися назад. Що все тут лишилося таким, яким було до їхнього від’їзду. Але ми вже інакші. Ми жорсткіші, ніж він, і нам усе по шарабану. Він звалив звідси до того, як став таким, як ми.

А ми конкретно? Ми — найкрутіші погані хлопці. Геклова мати якось вийшла з дому, коли ми стирчали на розі вулиці і грали в доміно, і до нас, така, підходить. А хтось питає: «Що за грубість ту’ чуєцця?», а тоді зацідив їй в обличчя і сказав: «Не смій зне’ажати по’аних хлопців, коли вони на улиці». Жінка, з якою я живу, питає, чи вчиню я так само і з нею, але я нічо’ не кажу. Жінок бити мені не кортить. Я просто хочу коксу на дурничку. От і все, що я хочу. От і все, що мені треба. Позавчора йду я повз будинок якоїсь баби, аж дивлюся: виходить Віпер, голий, і чеше до колонки, позаду. Стягує зі свого дружка гандон, відкидає й починає підмиватися. Всім відомо: гандони і контрацепція — це схема білих, щоб звести на хрін усіх чорношкірих, а йому й по шарабану. Я дивлюсь, як він неспішно знімає окуляри, миє себе в усіх місцях мочалкою з милом, так, наче ця колонка і це дерево тут — для нього одного, хоча це будинок навіть не його постійної жінки. Я не мав охоти його відтрахати (всі ці підарські штуки я не терплю), та мені чогось закортіло просто ввійти в нього, непомітно, як далі, — і рухатися, коли рухається він, дриґатися, коли дриґається він, і пердіти, коли пердить він, трошки виходити, а потім таранити його з

1 ... 29 30 31 ... 247
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коротка історія семи вбивств», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коротка історія семи вбивств"