Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

370
0
19.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зіграємо в сім'ю, сестричко?" автора Соломія Даймонд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 86
Перейти на сторінку:
15 глава

*Алекс

Я був готовий заради неї віддати своє життя. Про що може бути мова? Коли я уявляв, як цей покидьок ґвалтує її, то я згорав заживо. Бідолашна! Чорт, я так хотів захисти її від всього цього лайна, але не встиг...

Я зрозумів, що вона потребує мене зараз. Їй потрібна підтримка. Вона зробила великий крок на зустріч і довірилась мені. Я не мав права зараз залишати її одну.

— Надіюсь, що тепер ти зрозумів чому я так поводилась, Алексе. Я зрозумію, що ти не захочеш більше спілкуватись зі мною.

— Що? — Як вона взагалі могла подумати про таке? Я був до біса злий на того Теодора, але зовсім не на Мію. Вона ні в чому не винна! Як я й казав, мої почуття не змінить жодна таємниця. — Я ніколи не відмовлюсь від тебе. Хіба минуле не повинне залишатись в минулому? Я зроблю все, щоб ти забула про нього. Ти боїшся мене і думаєш, що я вчиню так само: наплюю на твої почуття й просто скористаюсь тобою? Думаю, що я зробив достатньо для того, щоб ти зрозуміла, що я не такий козел. Я не став тебе тоді цілувати, бо боявся, що це буде твій перший поцілунок і я не хотів, щоб це було через просто якесь тупе парі. Я довірив тобі свою найбільшу таємницю. Зараз я стою в цих кумедних шкарпетках, хоча я ненавиджу котів, але я до нестями закоханий в дівчину, яка зараз стоїть напроти мене і я готовий носити ті шкарпетки до кінця своїх днів, лиш би ти усміхалась. Діамантику, хіба я здатен на те, щоб скривдити тебе?

— Ні. Просто... — Її щоки залились рум’янцем. Вона підвела очі догори. — Зі мною буде дуже складно. Ти нетерплячий, Алексе. Я не знаю чи надовго тебе вистачить. Рано чи пізно тобі просто набридне це й ти захочеш стосунків з кимось іншим. З дівчиною, з якою буде набагато простіше й вона дасть тобі все, що ти захочеш одразу.

Терпіння. Терпіння. Терпіння.

— Ти натякаєш на те, що я просто не зможу довго тримати свій член в штанах і кину тебе, якщо ти змусиш мене довго чекати?  — Боже, вона справді так думає? Я що неандерталець якийсь?

— А хіба це не так, Алексе? Я знаю про твої колишні стосунки з дівчатами. — Так. Тут Мія права. Проте, мені від них потрібен був лиш секс.

— Діамантику, ти зараз дуже сильно ображаєш мене. Знову. Я казав що не скривджу тебе. Я знаю що тобі складно довіряти чоловікам після вчинку Теодора. Я розумію це й чекатиму стільки, скільки тобі буде потрібно.

— Пробач. Ти й справді змінився. — Вона сором’язливо усміхнулась й обійняла мене. — Ти зізнався мені в коханні, Алексе. — Так, зізнався. І я не шкодую про це. Все й так очевидно. Я люблю її. Страшенно закоханий.

— Мг... Але я не чекаю на твоє зізнання взаємно. Знаю, тобі потрібен час. — Вона схвально кивнула на мої слова.

— Я вже змогла змиритись з цим всім, просто неочікувана побачити його тут знову, — призналась Мія, після короткої мовчанки між нами.

— Я змушу його поплатитись за це. Не переймайся... В мене є ще одне питання. Чому він зараз на волі? — Я справді цього не розумів. Він має сидіти за ґратами й відбувати покарання за скоєне.

— Я побоялася комусь розповісти. Всі знали про мою закоханість до Теодора. Він би сказав, що все було з доброї волі, а я вирішила просто помститись за те, що він кинув мене після цього. В нього впливові батьки. Він би не поніс покарання, а всі б подумали, що я брехуха.

— Твоя матір теж не знає? — Хоча, це питання було риторичним. Ясно, що ні! Вона б тоді не поводилась так. Ксенія ж сама казала, що в Мії нікого не було...

— Я не хотіла створювати їй проблем. Вона б повірила мені й помстилась Теодору і разом з тим втратила все. Дім, роботу. Я не хотіла цього.

Виходить, що я перший, хто дізнався про це. Як можна було так довго тримати все це в собі? Я був здивований витримці Мії. Ця сильна дівчинка знову вразила мене. Я недооцінював її, справді. Вона набагато сильніша за мене, якщо змогла пережити це і продовжувати усміхатися, мріяти... Моя маленька сильна дівчинка, якій потрібна підтримка й опора.

— Пообіцяй, що нікому не розповісти про мою таємницю. Це вже минуле. Його не змінити.

— Так, але тобі потрібна допомога. Ти продовжуватимеш боятись чоловіків і надалі. Я знаю, що складно навіть самому собі зізнатись в тому, що є проблема, але тобі потрібен психолог. Я злився на батька, коли він відправив мене до Мейсона, але потім зрозумів, що саме він допоміг мені змиритись зі смертю матері й продовжити жити далі. Він чудовий психолог і допоможе тобі. Мейсон нікому нічого не розповість. Будь ласка, дозволь йому допомогти.

— Гаразд. — Я з полегшенням видихнув після того, як вона дала відповідь. Мія зробила ще один великий для неї крок. — Ти будеш зі мною поруч під час сенсів?

— Звісно. Я не залишу тебе одну, — я провів рукою по волоссі Мії. Воно було таке шовковисте й приємне на дотик. Я притиснув її міцніше до себе.

— Ти можеш сьогодні переночувати зі мною? Мені трохи лячно самій... — зізналась вона. Я схвально кивнув. Мені й самому не хотілось залишати її одну.

— Так, звісно. Я лише переодягнусь в щось більш зручне.

— Ок. Я тим часом прийму душ. Мені потрібно охолонути.

Ми обоє вийшли з кімнати. Я попрямував до себе й переодягнувся в спортивні штани та білу футболку. Взагалі, я любив коли на мені мінімальна кількість одягу під час сну, але я не хотів турбувати Мію своїм зовнішнім виглядом.

Я повернувся в її кімнату й ліг на край ліжка, дивлячись в вікно. За своєю усмішкою вона приховувала так багато болі. Мія завжди була сміливою і впевненою в собі на публіці. Більшість вважали її безстрашною за самовпевнений тон в мою адресу. Проте, коли ми залишались на одинці вона була схожа на крихку вазу, яку я боявся розбити. Я більше не дозволю, щоб з нею сталось щось подібне.

Мія відчинила двері й зайшла в кімнату. На ній була та сама кумедна піжама. Вона повільно крокувала в мій бік, а тоді лягла поруч. Її прекрасні голубі оченята дивились на мене.

— Знаєш, що найдивніше в всьому цьому, Алексе? — Я підняв брови догори й вдав, що задумався.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 29 30 31 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"