Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Здається мені, що мій чоловік ще не скоро становитиме небезпеку, і хоч би якими важливими були ваші пошуки, я цілком певна, що вони можуть зачекати до ранку. Приємно буде провести вечір, слухаючи вашу розповідь, сер Бенджамін.

— Ну, що ж тоді, можливо нам було б варто вже покінчити із цими нашими прибраними іменами? — Він сміливо обійняв за стан місіс Рассекс. — Із мене такий же сер Бенджамін Олівер, як із Макевоя уповноважений Його Королівської Величності з вітряків та водяних млинів; ви чули, як Мері називала мене «містером Поетом»?

Він відчув, як дружина мірошника вся напружилася, і прибрав свою руку, вважаючи, що таке вільне поводження їй не дуже сподобалося; аби приховати своє сум'яття, він вдав, що вона була стурбована якраз отим його фахом.

— Ох, невже поет настільки менш привабливий, ніж лицар? А якщо він часом носить пишний титул на кшталт Лауреата Меріленду?

Місіс Рассекс відвела очі вбік.

— Ви заміняєте одну машкару на іншу, — коротко мовила вона.

— Ні, клянуся вам! Я Ебенезер Кук, який колись прикидався, що носить титул Лауреата Меріленду.

Дружина мірошника, почувши це, здавалося, не стільки поставилася з недовірою, як розсердилася.

— Чому ви мені брешете? Я знаю напевно, що Лауреат Меріленду цієї хвилини мешкає в Молдені разом зі своїм батьком і геть ні в чому на вас не схожий.

Ебенезер розсміявся, хоч і був дещо збитий з плигу її поведінкою.

— Для мене не дивина, що якісь лихі люди найняли цілу купу нових самозванців; те, що ними рухає, і досі мене вражає, але я вже звик до їхніх засобів. Та подивіться мені просто в очі, моя дорога Роксанно: я клянуся всім, що мені дороге, що я Ебенезер Кук із Сент-Джайлзу і Молдену.

Місіс Рассекс повернула до нього своє бліде обличчя, недовірливо дивлячись.

— Святий Боже, а що коли ми… — вона повернулася до дверей, поклала руку на клямку і, зомлівши, впала на підлогу, де і зосталася лежати, так само непритомна, як і її чоловік.

Переслідуючи різноманітні цілі, поет зустрічає роздичавілого чоловіка-дикуна і розанглізовану дружину-англійку

Генрієтта і Макевой швидко прибігли на поклик Ебенезера, і з допомогою Мері Манґамморі місіс Рассекс вклали до ліжка в покоях Генрієтти. Коли декілька хвилин по тому її привели до тями, давши нашатирю, то вона за посередництвом Мері наказала Ебенезеру негайно залишити її дім і більше ніколи не повертатися.

— Ох ти ж і підступний звідник, Ебене! — заходився шкилювати з нього Макевой, хоч його так само, як і решту, ця вимога спантеличила. — І що ти там такого намагався зробити в тій кімнаті?

— Клянуся перед Богом, я нічого не зробив! — заперечував поет. — Послухайте, Мері, скажіть їй, що я негайно піду, але маю знати, чим же я її образив, і хочу вибачитися перед нею!

Мері переказала його слова і, повернувшись, повідомила, що місіс Рассекс не хоче пояснювати цю свою вимогу і не стане слухати жодних вибачень.

— Вона сказала: «Цей чоловік нічого такого не зробив, але я не можу приймати його в своєму домі», — отакими були її слова! А хай мене дідько візьме, якщо мені коли-небудь доводилося бачити щось подібне! А ти що скажеш, Генрієтто?

Дівчина погодилася, що така несамовита безпідставна поведінка була зовсім не притаманна її матері.

Ебенезер зітхнув.

— Ну, що ж, тоді я негайно піду і знайду собі місце для ночівлі деінде. Прошу, не думайте про мене щось зле, міс Рассекс, і спробуйте все ж таки дізнатися, що ж за цим криється, бо я не знатиму спокою, аж поки не почую, у чім тут справа, і не загладжу свою провину.

І далі сказав, що вранці він спробує дібрати якогось способу дістатися затоки Тобакко-Стік; і незалежно від того, зазнає ця його двояка місія успіху чи невдачі, він скоро повернеться до Черч-Кріка, де дуже сподівається застати місіс Рассекс, яка вже не так сильно гніватиметься, і якщо навіть і не пробачить його, то хоч принаймні пояснить йому, у чому ж полягала його нетактовність.

— Тобі краще залишитися тут, — сказав він Макевою. — Якщо ми підемо обидва, Біллі Ромлі може подумати, що йому погрожують.

— Ви сказали «Біллі Ромлі»? — запитала Генрієтта.

— Так і є, — підтвердила Мері, — але ти маєш приборкати свою цікавість, поки я і містер Макевой не розповімо всю історію. — А Ебенезерові сказала: — Це ви маєте вибачити бідолашну Роксі, містере Кук. Таким уже важким видався цей клятий день, і вона перевтомилася. А щодо завтрашнього дня, то дозвольте вже мені відвезти вас туди на моєму візку. Мені й самій неабияк кортить побачити цього Біллі Ромлі з причин, про які немає потреби говорити, і не без того, що я можу стати вам у пригоді, щоб переконати його стати на наш бік у тій нашій справі.

Ебенезер із вдячністю пристав на її пропозицію та прийняв від неї в борг два фунти, бо всі його кошти вичерпалися. Він доручив Мері негайно повідомити йому, якщо відбудуться якісь зміни в поведінці місіс Рассекс чи в стані здоров'я мірошника, і вирушив. Він один пішов до заїзду, відчуваючи великий неспокій на душі, і ті кілька тутешніх мешканців, що, очікуючи якихось новин з млина, залишилися тут, зустріли його майже як героя. Оголошення Ебенезера, що Рассексу анітрохи не покращало, усі зустріли з погано приховуваною радістю, і сам трактирник, найнятий мірошником, наполіг, щоб поет повечеряв і переночував тут коштом заїзду.

Під час їжі Ебенезер розмірковував над дивною поведінкою місіс Рассекс. Єдине, що спало йому на думку і чим можна було б пояснити її обізнаність зі станом справ у Молдені й ту сильну відразу, яку вона виказала, почувши його ім'я, — це те, що Рассекс був якось пов'язаний із тією бридкою торгівлею гріхом, яку вели бондар Вільям Сміт і капітан Мітчелл. Нарешті він зібрався на мужності й підійшов до трактирника.

— Послухайте, приятелю, чи чули ви що-небудь про Ебена Кука, який має звичай називати себе Лауреатом Меріленду?

— Ебена Кука? — обличчя