Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

997
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 303 304 305 ... 334
Перейти на сторінку:
Отець Іван Зятик // Редемптористи. Дев’яносто літ в Україні (1913–2003) / упор. Я. Приріз. Львів 2003, с. 128–137.(обратно) 622

Дмитро Семчишин (1895–1966) — греко-католицький священик Львівської архиєпархії, що у 1946 р. перейшов на православ’я. Родом із с. Полонична на Радехівщині, здобув вищу богословську освіту, проживав і служив у Львові. У 1945 р. був заарештований органами МДБ, але на прохання Г. Костельника звільнений. 8-10 березня 1946 р. брав участь у Львівському “соборі” як голова Мандатної комісії. Після переходу на православ’я служив настоятелем собору св. Юра, з 1948 — настоятелем Успенської церкви у Львові, з 1953 — благочинним міста Львова. Помер 8 січня 1966 р.

(обратно) 623

Іван Кіт (1911–1997) — священик та громадський діяч, родом із с. Звертів Жовківського повіту. Закінчив Львівську гімназію та духовну семінарію в Перемишлі, висвячений у травні 1935 р. Душпастирював у селах Стефкове (1935–1937) та Лупкове (1837–1946) Ліського повіту. У 1946 p., рятуючись від арешту, таємно перейшов чехословацький кордон. Після кількох місяців душпастирства в с. Кечківці в Чехословачині був заарештований, але зумів утекти і перейти до Німеччини (в англійську окупаційну зону), де душпастирював до 1948 p., опікувався біженцями в Любеку, Нойштадті та Кілі. На прохання владики Івана Бучка у 1948 р. переїхав до Бельгії, де душпастирював у Тразені (1948–1950), Шарлеруа (1950–1964, 1971–1997), Лувені (1964–1971). Після звільнення митрополита Йосифа активно підтримував його ідеї. У 1975 р. Йосиф Сліпий призначив його почесним крилошанином, а в 1978 — підніс до гідности митрофорного протоєрея. Отець Іван Кіт брав активну участь у громадському житті, був щедрим меценатом українських інституцій. Перед смертю двічі побував в Україні (1993, 1995). Помер 21 січня 1997 р. в Шарлеруа. Залишив після себе впорядкований архів та багату епістолярну спадщину. Про нього див.: Михайло Димид. Отець Іван. Христовий воїн на чужині. Львів 2008.

(обратно) 624

Маркіян Дзерович (1899–1967) — лікар-інтерніст та бальнеолог, український громадський і релігійний діяч, публіцист. Родом зі Львова, із змішаної українсько-німецької родини, у 1924 р. закінчив медичний факультет Краківського університету, медичну практику у внутрішній медицині проходив в університетських клініках Кракова та Відня, з 1927 р. вів приватну медичну практику у Львові, влітку працював як лікар-бальнеолог у Щавниці на півдні Польщі; також кілька годин на тиждень присвячував на безоплатну працю в Народній лічниці у Львові. У 1931–1939 pp. був президентом Генерального інституту Католицької акції. Під його редакцією виходила низка католицьких видань на виховні та суспільні теми. У 1937 р. намагався переконати єпископа Григорія Хомишина в потребі союзу Церкви з українським націоналізмом та створенні “християнського націоналізму”. За першої радянської окупації в 1939 р. призначений директором курортів Косів-Кути з дорученням створити більший курортний центр для лікування хвороб дихальних шляхів та алергічних недуг. Однак уже в 1940 p., рятуючись від репресій, виїхав до Відня, де продовжував лікарську працю та громадську діяльність при церкві св. Варвари. У 1945 р. заарештований у Відні радянськими органами безпеки, провів 10 років у таборах. У квітні 1955 р. повернувся до Відня, де продовжував лікарську практику та громадську діяльність. У 1963 р. отримав від папи Івана XXIII орден св. Григорія Великого як відзнаку за довголітню працю в християнському католицькому русі. Помер у Відні 30 січня 1967 р. Про нього див.: Роман Осінчук. Маркіян Дзерович // Лікарський вісник 45 (1967) 46–49.

(обратно) 625

Ґолда Меїр (1898–1978) — єврейська політична і державна діячка, міністр праці й соціяльного забезпечення (1949–1958), міністр закордонних справ (1958–1966), прем’єр-міністр Ізраїля (1969–1974). У червні 1948 р. була призначена першим послом новоствореної держави Ізраїль у СРСР і займала цей пост до березня 1949. Залишила спогади: Golda Meir. My Life. New York 1975 (рос. переклад: Гольда Меир. Моя жизнь. Чимкент 1997). Про її місію в Москві див.: Yossi Goldstein. Doomed to Fail: Golda Meir's Mission to Moscow // The Israel Journal of Foreign Affairs 5 (3) (2011) 131–141; 6 (1) (2012) 99-110.

(обратно) 626

Маркіян Дзерович у 1931–1940 pp. очолював Генеральний інститут Католицької акції в Галичині (цей Інститут, хоч був заснований у 1931 p., почав активно працювати тільки в 1933).

(обратно) 627

М; B1; А1: <8-літній засуд>.

(обратно) 628

Нестор Анісімов (1885–1962). Про нього див. прим. 418 вище [у електронній версії — прим. 612. — Прим. верстальника].

(обратно) 629

Рос.: “Главное Управление Лагерей” — Головне управління таборів.

(обратно) 630

М, B1; А1: <прохав о поміч ані о полегші>.

(обратно) 631

Рос.: “Нічого в нього немає”.

(обратно) 632

Тут, очевидно, йдеться про Державний плановий комітет СРСР, що виконував функції загальнодержавного планування розвитку народного господарства. У 1942–1949 pp. його головою був провідний учений-економіст, академік Микола Вознесенський (1903–1950), який у 1949 р. став жертвою сталінських репресій у контексті так званої “Ленінградської справи”, за допомогою якої були зліквідовані більшість представників Ленінградського угруповання в партії та уряді. Микола Вознесенський був ключовою фігурою у цьому процесі, в якому проходило близько 2000 осіб. У березні 1949 р. його зняли з державних постів, вивели з Політбюро СРСР, у вересні — зі складу ЦК ВКП(б), а 27 жовтня 1949 р. заарештували. 30 вересня 1950 р. він був засуджений до страти і 1 жовтня 1950 р. розстріляний. Разом з ним підпали під репресії усі його родичі (145 чоловік). Його рідний брат, міністр освіти РРФСР Олександр Вознесенський (1898–1950), та його сестра Марія (1901–1950) теж були розстріляні, а інші члени родини засуджені на різні терміни ув’язнення. Після смерти Сталіна, у 1953–1954 pp., всі вони

1 ... 303 304 305 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"