Читати книгу - "Спомини"

були реабілітовані. Ці факти важко узгодити з тим, що пише Сліпий у своїх “Споминах”, бо брат Вознесенського не мав стосунку до Державного Ермітажу в Ленінграді, а був економістом. Розстріляний у 1950 p., він не міг перебувати з Йосифом Сліпим у таборі в 1953 р. З іншого боку, твердження Йосифа Сліпого не узгоджуються з реальними фактами з історії Ермітажу, де директором у 1934–1951 pp. був відомий вірменський сходознавець, академік Йосиф Абгарович Орбелі (1887–1961), який не мав кревних зв’язків із Миколою Вознесенським і не був репресований. Отже, питання про те, кого саме мав тут на увазі Йосиф Сліпий, лишається відкритим.(обратно) 633

Рос.: “Ви — незвичайний в’язень”.

(обратно) 634

Остап Станіславський детально описав цей допит у своїх споминах і подав певні здогади про мету цих перевірок. За його словами, комісія приїхала до табору 15 травня 1953 p., тобто кілька тижнів після того, як митрополита вивезли з цього табірного пункту. На його думку, ця “велика комісія” була з Києва і, за всіма ознаками, вона була надзвичайна й мала особливі доручення від центральної влади. Хоч з мовного погляду вона мала мішаний російсько-український характер, Станіславський був переконаний, що в національному складі вона була “українська” — такий висновок він робив із змісту питань на допитах. За свідченнями Станіславського, комісія із семи офіцерів (переважно полковників) мала за мету виразно скласти собі характеристику Сліпого, пізнати не лише соціяльні аспекти його портрета, а й прикмети його розуму й душі. Вони цікавилися його ставленням до народу, вірних митрополії і чужих, а також думкою останніх про нього. Поза тим вони цікавились найменшими деталями його поведінки, наприклад, чи отримує Сліпий посилки, чи ділиться ними із співв’язнями тощо. Див.: Остап Станіславський. Митрополит у неволі (З недавнього минулого) // Календар “Світла” на 1961 рік. Торонто 1961, с. 89–101.

(обратно) 635

Особу цього генерала важко визначити, оскільки прізвище “Жуков” надзвичайно поширене; до того ж, Сліпий у своїх “Споминах” майже ніколи не вказує імен, а тільки прізвища. Можемо припустити, що це міг бути генерал-лейтенант (з 1945) Юрій (Георгій) Сергійович Жуков (1907–1978), що з лютого 1930 р. працював у радянських органах держбезпеки у Смоленську, Москві, Новосибірську, Магадані, а тоді знову в Москві. У 1953 р. він очолював 8-й відділ 2-го головного управління МВС СРСР, що займалося зовнішньою політичною та військовою розвідкою. У березні 1953 p., після реорганізації цього управління, Жуков став начальником 2-го відділу 4-го управління МВС. Після арешту й страти Берії Жуков недовго втримався на цій посаді, потрапивши у жорна чисток: 28 жовтня 1954 р. він був звільнений з усіх посад “за фактами дискредитації”, а 23 листопада постановою Ради Міністрів СРСР позбавлений звання генерала-лейтенанта. З 1956 р. до середини 1970-х працював директором столичного готелю “Турист”. Єдиний факт, який не зовсім узгоджується із розповіддю Сліпого про цього генерала Жукова, — це його вік: Сліпий каже, що Жуков мав приблизно 60 років, тоді як Юрій Жуков був набагато молодший і мав усього 46. Отож, питання про особу “генерала Жукова” слід поки що залишити відкритим.

(обратно) 636

Тихон (Бєллавін) (1865–1925) — патріярх РПЦ у 1918–1925 pp. Родом з Псковської губернії, з родини священика, закінчив Псковську духовну семінарію та Петербурзьку духовну академію, у 1891 р. прийняв монаший постриг, з 1892 р. працював інспектором, згодом ректором Холмської духовної семінарії. У 1897 р. висвячений на єпископа Люблінського, вікарія Холмсько-Варшавської єпархії. У 1898–1907 pp. служив у Північній Америці як єпископ (з 1905 — архиєпископ) Алеутський та Аляскінський, у 1907–1913 — архиєпископ Ярославський і Ростовський, у 1913–1917 — архиєпископ Віденський і Литовський. У 1918 р. обраний патріярхом РПЦ на Всеросійському церковному соборі (шляхом жеребкування). У 1922 р. взятий під арешт за виступи проти більшовиків, утримувався в Донському монастирі. У 1923 р. просив радянську владу про помилування і був звільнений з-під арешту. Помер 7 квітня 1925 p., похований у Донському монастирі. Канонізований Архиєрейським собором РПЦ у 1989 р. Про нього див.: А. Рождественский. Святой Тихон, патриарх всея Руси. Москва 1926; М. И. Вострышев. Божий избранник: Крестный путь Святителя Тихона, Патриарха Московского и всея Руси. Москва 1990; Патриарх Тихон и история русской церковной смуты / укл. М. Е. Губонин. Санкт-Петербург 1994.

(обратно) 637

Англ.: Британський музей (у Лондоні).

(обратно) 638

Лат.: стан, що існував раніше (до певного моменту).

(обратно) 639

Нестор Анісімов (1885–1962). Про нього див. прим. 418 вище [у електронній версії — прим. 612. — Прим. верстальника].

(обратно) 640

Микола (Ярушевич) (1891–1961) — православний архиєрей, родом з Литви (м. Каунас/Ковно). Виходець з родини білоруського священика, закінчив Петроградську духовну академію, у 1914 прийняв постриг і був висвячений на священика. У 1914–1915 pp. душпастирював на фронті, але через хворобу повернувся в Санкт-Петербурзьку духовну академію, де в 1917 р. захистив дисертацію. У 1918–1922 pp. душпастирював у Петергофі та Петрограді. У 1922 р. висвячений на єпископа Петергофського, вікарія Петроградської єпархії. У 1923–1926 pp. перебував на засланні у селищі Усть-Кулом Зирянського краю. У 1926 р. повернувся на Петергофську кафедру. З 1935 — архиєпископ Петергофський. У 1940 р. призначений архиєпископом Волинським і Луцьким, екзархом західних областей України та Білоруси. З 15 липня 1941 — митрополит Київський і Галицький, екзарх України. З 1943 — постійний член Священного Синоду, з 1944 — митрополит Крутицький і Коломенський. У 1946–1961 pp. був першим головою Відділу зовнішніх відносин Московської патріярхії, брав участь у низці міжнародних заходів на захист миру. 19 вересня 1961 р. на вимогу голови Ради у справах РПЦ Володимира Куроєдова звільнений на спочинок Священним Синодом РПЦ. Помер від інфаркту у Боткінській лікарні 13 грудня 1961 р. у загадкових обставинах (є підозра, що він був убитий). Про нього див.: Златоуст XX века. Митрополит Николай (Ярушевич) в воспоминаниях современников. Санкт-Петербург 2003; Василий