Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Дев`ять років тому

- Але це ж твоє дитя, Марино. Частинка тебе, - холодного зимового вечора ми сиділи на лавці давно спорожнілого дитячого майданчика в моєму дворі. Марина зателефонувала півгодини тому, благаючи поговорити з нею. А зайти до мене відмовилася. Новина, яку вона мені повідомила буквально збивала з ніг.

- Частинка мене, і що? Що це змінює?

- Ось, випий, - я простягнула дівчині стаканчик з уже майже холодним чаєм, і вона слухняно зробила кілька ковтків.

- Це змінює все. Адже він живий. Вже зараз. Він жити хоче. І він буде любити тебе.

- Ага, один єдиний на всьому білому світі, - схлипнула Марина, - Адже предки з дому виженуть, а Слава сказав обирати дитина або він.

Я закрила обличчя руками. Будучи офіційно з Мариною Слава трахав все що рухається, і я, звичайно, не була про цього хлопця високої думки. Однак такого вчинку все одно від нього не чекала.

- А я його кохаю!

- Навіть після того, як він вчинив?

- Це ж я залетіла.

- Але з його участю, - я зітхнула, - Ти сама чого хочеш?

- Швидше школу закінчити. І зі Славою бути.

- Він же зраджує тобі направо і наліво.

- Все зраджують. Думаєш, Біс твій святий?

- Не називай його так. Ти особисто щось знаєш?

- Нічого. Але це не означає, що він весь цей рік ченцем живе. Або ви вже ...

- Ні, - я похитала головою. Черв'ячок сумнівів, що оживили її слова вдалося придушити знову якоюсь незрозумілої упевненістю. Хоча, ні, цілком зрозумілою. Тією, що з`явилася через вчинки Артема, а не через чиїсь слова.

- Марино, мова не про нас з Артемом. Мова про тебе і твою дитину перш за все.

Вона похитала головою і знову заплакала. Я обняла дівчину за плечі і відчайдушно постаратися не розридатися сама. Потрібно придумати щось. Не можна ж ось так ... З іншого боку, чи маю я право розпоряджатися чужим життям.

- Я вже була в клініці, - прохникала вона, - мені лікар таблетки прописала. Я їх купила, а випити не змогла.

- Ось бачиш. Виходить, ти не готова ...

- Я не готова бути матір'ю-одиначкою в вісімнадцять років! У мене самої ж нічого немає. За що його ростити?

- Це все вирішити можна. Я не думаю, що твої батьки від тебе відвернутися. Але навіть якщо і так, є ми з Артемом. Ми допоможемо тобі.

- Біс! Точно. Попроси його поговорити зі Славою, вплинути на нього. Адже він може!

- Звичайно, я зателефоную йому прямо зараз, - як же я відразу про це не подумала? Артем точно зможе переконати Славу.

Хлопець відповів після першого гудка.

- Так, маленька.

- Артеме, привіт ....

- Що сталося? - перебив він. На задньому плані пролунали голоси, але слів було не розібрати, - З тобою все гаразд?

- Зі мною - так, а ось з Мариною - ні, - грюкнули двері. Потім я почула тупіт, ніби він побіх сходами, - Вона .... У неї дитина буде. А Слава ... Не хоче.

- Де ви? - вже спокійніше поцікавився коханий.

- У мене у дворі.

- Я скоро буду.

Він приїхав за п'ятнадцять хвилин. Вислухав і поїхав знову, пообіцявши розібратися. А я вмовила Марину залишитися у мене ночувати. Мамі збрехала, що вона просто посварилася з хлопцем і їй потрібна моя підтримка. З іншого боку, не така вже це і брехня. Давши дівчині випити дозволену в її стані валер'янку, я постелила їй в розкладному кріслі. І вже за кілька хвилин вона заснула. 

Я тихенько вийшла зі своєї кімнати. Звично заглянула до Олі. Сестричка солодко спала, обійнявши плюшевого ведмедя. О, нехай вона ніколи не опиниться в такій ситуації, в якій опинилася Марина. Нехай Слава все ж вчинить як чоловік ....

Включився телефон.

- Артем?

- Рапунцель, Рапунцель, скинь свої коси, - весело відгукнулася трубка. Я вибігла з квартири і майже одразу опинилася в його обіймах.

- Я, здається, просив роздягненою не виходити, м?

- Артем, скажи, як ...

- Він розгубився просто, Віка. Херово відреагував, ясний пень. Коротше, він мені слово дав, що як мужик вчинить і одружується з нею.

- Спасибі! Спасибі, ти у мене найкращий, - я поцілувала його в щоку.

- Нічого подібного, це ти найкраща. Я б на твоєму місці пальцем не поворухнув заради людини, яка так до мене ставиться.

- Але ж це зовсім інше, Тьомо, - він скривився, - Артем. Хіба можуть бути якісь підліткові дурості важливішими за чиєсь життя? Адже не тільки про дитину мова, а й про саму Марині. Як би вона жила після такого?

- Не думай про це. Адже все буде добре. А тепер іди спати. Маленьким дівчаткам завтра, тобто вже сьогодні до школи, - він поцілував мене в губи і прошепотів, - Прийде день, коли я сам буду укладати тебе в ліжечко і будити вранці.