Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

- Де вони зараз?

- Не знаю, - відповідає різкіше. – Це тривало майже рік, за який багато встигло трапитися. Три роки мене не було в країні.  Їх життям я не цікавився. Злата отримала те, що їй було потрібно. Окрім Артура,  - його тон змінюється на різкий та грубий, очевидно, що йому ця розмова не надто приємна.

   Кладу руку йому на коліно. Адам вмить її накриває своєю та стискає пальцями. Кожен його дотик, навіть такий невинний, змушує тіло вкритися сиротами і хотіти лише одного – не припиняти торкатися.

- Я бачив Тимура сьогодні, коли ми були в парку, - ось чим пояснюється зміна його поведінки після того, як відвели Ніку на гойдалку. – Він виріс… - шепоче. У його голосі я чітко відчуваю сум. Це наштовхує на думку, що він був набагато більше прив'язаний до хлопчика, ніж розповів. Неприємна здогадка, що й до його мами він відчував не лише співчуття, боляче проштрикує груди, але я не маю права так реагувати.

- Батько не знає про хлопчика, - продовжую розмову, - він не відмовився б від онука. Артура ж визнав, хоч і не одружився з його матір'ю…

- Ти знаєш, чому він називає себе Іблісом? – заперечно махаю головою.

- Тому що злиться на батька, адже навіть не носить його прізвища. Сам мені про це розповідав.

- Не лише на батька, - виривається з мого рота, про що я відразу шкодую.

- Що ти маєш на увазі? - напружується, переводячи на мене поглдяд. Хватка на руці посилюється. Намагаюся висмикнути руку, але він не дає.

- Адаме, не варто про це говорити…

- Кажи, Каміло! – цідить крізь зуби. Знічуюся під його поглядом.

- У дитинстві я достатньо від нього натерпілася, коли батько забирав його на вихідні чи свята… - зізнаюся, не вникаючи у подробиці. – Він завжди мене ненавидів через те, що живу з батьком. Та все минулося, він дав мені спокій. У нас взаємне ігнорування.

- У тебе будуть неприємності після сьогоднішнього вечора? – запитує вже спокійніше.

- На рахунок Артура я не хвилююся, він не розповість, адже тоді батько дізнається, що він теж був там, хоча обіцяв йому, що більше подібних проблем не створюватиме.

- Ходімо, відвезу тебе додому, - промовляє, зітхаючи. А я зовсім не маю бажання з ним прощатися та все ж погоджуюся. Адам збирає усе, що ми розклали, у пакет та підіймається подаючи мені руку. Злазимо з гілки та йдемо стежкою до мотоцикла.

   Шлях додому минає надто швидко. Мені нестерпно хочеться продовжувати його обіймати, жадібно вдихаючи запах його парфумів, але й так розумію, що прощання неминуче.

- Бувай, - промовляю неохоче, кладучи шолом на те місце, де щойно сиділа, та роблю крок до паркану. Ще потрібно пробратися непомітно в будинок.

- Нічого не забула? – перехоплює за руку та різко смикає на себе.

   У наступну секунду накриває мої губи своїми, змушуючи знову тремтіти від його дотиків. Цей хлопець змушує втрачати здоровий глузд, забувати про страх і обережність. З ним я зовсім не думаю про те, що нас хтось може побачити, бо єдиним бажанням залишається хотіти розтягнути мить близькості і благати не зупинятися.

   Не знаю скільки часу зливаємося у шаленому поцілунку, який, впевнена, на нього діє так само, адже його стогони, які тонули на моїх губах, та жадібне блукання рук по моєму тілу говорили більше за слова. Навіть не відразу помітила яскраве світло фар та автомобіль, який зупинився неподалік. Лише гучне хлопання дверцят автомобіля змушує відірватися та перелякано озирнутися. Від світла фар, які розсіюють нічну темряву, відразу мружусь та прикриваю очі долонею.

- Адаме… - тишу струшує тремтячий жіночий голос.

- Дідько, - бурчить Адам, розтискаючи обійми.

--------------------

[1] Роккі Бальбоа – головний герой герой фільмів «Роккі». Боксер.