Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Я підняла на неї здивований погляд, а потім перевела його на Андрія, який зараз за нами спостерігав з цікавістю.

– Ой, не дивись ти на нього. Думала, що від мене можна таке приховати? – спитала Рита. – В мене є свої методи дізнаватися інформацію.

– З тобою все добре? – відповіла стурбовано.

– Звісно! Я вас прóшу, зробили з мене якусь панночку ніжну! Я на такі плітки вже давно не реагую. Тим більше тут ще й таку хохму вигадали, що тільки посміятися можна. Звісно, я б хотіла й сама декілька слів сказати всім тим, хто в неї повірив, але мені вже розповіли, що ти, моя Нікі, зробила це і без мене блискавично! 

– Ну все, потім наговоритеся ще, – сказав Андрій і забрав наречену до себе. – Ми тут зібралися з іншого питання. Сідай, Ніко.

Я послухалася і зовсім не граціозно плюхнулася в крісло. Гордич, який сидів весь цей час на сусідньому, раптом нахилився до мене.

– Ти як завжди зробила проблему на рівному місці, – прошепотів мені.

Від цього його шепоту в голові знову проявилися картинки зі сну: "Ти мала вже бути вдома", "Я не відпущу. Не цього разу"... Одразу відчула, що по спині та рукам мурашки пішли, а в животі, наче невидимий джгут стягнувся, посилаючи в кожну клітинку тіла імпульс абсолютно не нормального збудження! Чорт, як не вчасно згадався той сон!

Не контролюючи свої дії, різко піднялась з крісла і пересіла на диван, що був трохи поодаль, намагаючись втамувати збите дихання. Гордич спостерігав за мною з піднятою бровою і, я впевнена, хотів був сказати, що в мене точно не всі вдома.

Чесно кажучи, моя поведінка дійсно виглядала дивно, але я просто не могла знаходитися біля нього так близько!

– Ось про це я й хотів поговорити, – вирвав з думок голос боса. – З вашими стосунками потрібно щось вирішувати.

– Я думаю, що ми здатні самі розібратися, – відповів йому демон.

– Я бачу, як ви розбираєтеся, – сказав Андрій і демонстративно декілька разів перевів свій погляд з мене на Гордича.

Під цим поглядом мені стало ще більше соромно за свою поведінку. Але ж не можу я пояснити, що мені некомфортно поряд з Гордичем, адже його шепіт моментально повертає мене в той дурний сон.

– Друзі, вам дійсно потрібно знайти метод, щоб нормально комунікувати між собою, – більш спокійно звернулася до нас Рита.

– Гаразд, – видавила з себе я. – І що ви пропонуєте?

– Насправді у мене є варіант, – відповів бос. – Власе, ти ж пам’ятаєш мою колишню дружину Людмилу?

– Господи, а ця гієна тут до чого? – відразу увімкнувся в розмову Гордич.

– До того. Пам’ятаєш, як ми з нею вирішили конфлікт зі спілкуванням?

– Перестали бачитися? – скептично відповів демон. – Згоден на такий варіант, – я не втрималась і фиркнула на цю фразу, за що була нагороджена зверхнім поглядом від Гордича.

– Дуже смішно, – зі сарказмом сказав йому Бос. – Ні, не перестали. Ніко, декілька слів, щоб ти розуміла ситуацію. Ми з Людмилою розлучилися близько семи років тому. Розлучилися погано, але мусили продовжити спілкуватися, адже в нас спільна донька. Так вийшло, що ми скандалили кожного разу, коли бачилися. Будь-яка тема, навіть найпростіша, для нас була приводом для сварки і взаємних образ. Не дуже цим пишаюся, але вже як є. Тоді ми звернулися до сімейного психолога, який порадив нам спілкуватися лише за допомогою повідомлень. Я спочатку скептично відреагував, але потім – це справді вирішило всі проблеми. В месенджері нам вдавалося швидко обговорити всі важливі теми, що стосувалися доньки. І ніяких зайвих емоцій при цьому, адже там було важче зачепитися за якісь окремі фрази, що, зазвичай, і викликали скандали. Пройшло вже стільки років, а метод з повідомленнями досі працює. І от… Якщо він допоміг нам з колишньою, то й вам теж допоможе.

У кабінеті повисла тиша.

– Тобто ти пропонуєш нам з Хоменко переписуватися? – перепитав у нього Влас.

– Абсолютно вірно! – з посмішкою сказав йому бос.

– Андрію, не ображайся, але це повна дурня, – одразу відреагував Гордич. – Це не спрацює, навіть не бачу сенсу пробувати. Ви з Людою живете в різних містах, тому повідомлення й допомогли, а ми ж мусимо постійно знаходитися в одному офісі.

– І в сусідніх кабінетах, – не стрималася я від коментаря.

– Тим більше, – вхопився за ці слова Гордич. – Це нереально.

– Реально, якщо ви обоє цього справді захочете, – відповіла йому замість нареченого Рита.

– Гаразд, які в тебе ще пропозиції? – не стримав роздратованості Андрій.

– Ммм, – демонстративно замислився Гордич, – можемо просто допомогти Хоменко знайти іншу фірму.

– Власе! – крикнула Рита.

– То, можливо, вже краще ти кудись подінешся? – прошипіла, обурена його словами.

– Так, заспокоїлися! А то розпочинаєте знову ту саму платівку крутити. Вважайте, що спілкуватися повідомленнями – це мій наказ. Виключення – зустрічі з Сіворським. Сподіваюся, у вас вистачить розуму не з'ясовувати стосунки при конкурентах.

– Нісенітниця якась! – роздратовано прокоментував Гордич.

– Нехай так, але побачите, потім мені ще “дякую” скажете. А тепер можете йти, – категорично відповів бос.