Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

— Готові? — ще раз перепитав Тім і отримав у відповідь два кивки та одне чухання пуза. — Добре. Як раптом що не так — тікайте з міста. Там ґрунт живий, у мене більше сили буде. Зможу підлікувати.

Маг простягнув руки у бік наміченої зони очищення і промовив закляття.

Видовище безлічі хмаринок над землею, які нагадували торф'яник, що потай горить, коли полум'я не видно, а дим пробивається назовні, вже не вражало. Навпаки, хотілося, щоб їх було більше, щоб на нашу частку залишилося менше мертвяків, що ожили.

На жаль, повне очищення не відбулося і цього разу. Ближче до нас із землі полізло кілька скелетів-воїнів, ліворуч — показалася голова мумії... Але це були вже звичні вороги, які не викликали побоювання. Чекали на появу ліча.

І навіть не здивувалися, коли на певній відстані земля злетіла фонтаном. І ще раз…

Але на поверхню вибралися не мертві маги, а два скелети. Зате які… Судячи з розмірів, за життя це могли бути лише тролі. Один — озброєний важким кийком, другий — дворучним мечем, який у його костистій лапі виглядав кинджалом.

— Не слабо, — прокоментував появу велетнів Захірд.

— Весело! — гаркнув Хазяїн і підтюпцем припустив до своїх мертвих родичів.

— Тобі видніше, — пробурмотів гном і рушив до менших скелетів. Я слідом.

Недарма кажуть, що людина звикає до всього. Якщо перші бої з мертв'яками викликали підсвідомий душевний трепет, то зараз уже стали звичною справою. Підійшов на дистанцію удару, даєш скелету замахнутися і відразу завдаєш різкого удару на випередження. Очами вже чіпляючи наступного супротивника. Навіть не дивлячись на порох, що обсипається під ноги.

Чотирьох скелетів ми із Захірдом знищили за лічені хвилини. Залишилися лише мертві тролі та мумія.

— Я сам! — зупинив мене Захірд, коли я повернувся у бік мумії. — Гноми менш чутливі до отрути, ніж люди. — Краще Хазяїну допоможи.

— Добре...

Дивлюся в той бік, де б’ються тролі, і бачу, що нашому товаришеві доводиться не солодко. На відміну від мертвяків, Хазяїн був беззбройний. А наблизиться на дистанцію удару кулаком мертвяки йому не давали хвацько працюючи палицею і мечем. У Хазяїна вже кровоточила одна рана на лівому передпліччі, та й праву він неприродньо притискав до себе. Мабуть, через удар дубиною.

— Хазяїне! — встаю біля нього, почуваючись поряд із гігантами, гномом. — Давай до Тіма! І звідти кидай камінням!

Троль невпевнено робить крок назад.

— Бігом! — Надаю голосу максимально командних інтонацій.

Хазяїн повертається спиною до ворогів і трусить до мага. Чудово. Тепер моє завдання не дати себе зачепити.

Відстрибую від спареного удару і відбігаю трохи убік. Тролі, звичайно, розвертаються за мною. Добре... Ще трохи... І ще трохи. Чудово.

— Хазяїне! Кидай!

— Бац! — Камінь врізається в голову скелета з палицею. Той завмирає на якусь мить, а потім втрачає до мене інтерес і розвертається до нового ворога.

— Бац! — йому в грудну клітку прилітає ще один снаряд.

Трясця... Тролі хоч живі, хоч мертві — зовсім не хлопчики для биття. Будь-якого іншого небіжчика, навіть лича, дві такі каменюки вже б уклали, а цей пре, як ні в чому не бувало.

— Вжик! — ледве встигаю ухилитися від удару двуручником.

— Вжик!

Ого! Оце швидкість. Я ще не встиг відновити рівновагу від попереднього удару, а скелет вже завдає не менш сильного зворотного удару. Зійти з лінії удару ніяк не встигаю, єдине що залишається — парирувати.

— Дзінь! Хрум!

На мить завмираємо обидва. Я — з радістю, мрець — з подивом розглядаючи уламок меча.

— Ух ти! — Не стримую вигуку. — Хороший ти мій… — хвалю виблискуючий клинок. — Дякую…

А наступної секунди лечу шкереберть убік від удару кулаком. Троль, навіть беззбройний, ще той суперник.

— Бац! — скелет, що замахується на мене вдруге, одержує каменем у голову і на мить завмирає, даючи час схопитися на ноги.

— Хазяїне! — Кричу своєму тролю. — Цілься в коліна! Тім! Поясни йому!

— Добре!

Користуючись перепочинком, оглядаю місце бою.

Захірд уже впорався з мумією і зараз витанцьовує навколо другого здорованя, відволікаючи на себе і не даючи наблизитися до Хазяїна.

— Хрясть! — здоровенний камінь прилітає моєму супернику в колінну чашку і вибиває її. Скелет якийсь час балансує на одній нозі, але закони фізики однакові як для живих, так і для мертвих, і він з гуркотом падає ниць.

Чудово. Той самий випадок, коли б'ють лежачих. І б'ють боляче... Підскакую і з усієї сили обрушую меч на шийні хребці. Ого! А кістки-то у тролів не пара іншим расам. Не вийшло з одного разу. Нічого, я не поспішаю. Можу і повторити…

Череп відокремився з четвертої спроби.

Повертаюся до своїх. Картина схожа. Останній скелет лежить горілиць, і Захірд з усього маху вбиває молотом у землю його череп. Чути голосний хрускіт, а через мить, поряд з гномом залишається звична купка праху. Тільки більша.