Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аж раптом таку омріяну тишу дуже грубо перервали.
— Алло, — сказала я дещо неохоче.
— Он воно як, алло. Алло — це все, що ти можеш мені сказати? І де, хай йому грець, ви були минулого вечора, леді? Що скажеш? — вона знову грала на публіку.
— Матусю, як ти? — спробувала я опанувати себе.
— То пусте. Де ти була?
— Вибач, матусю, — пробелькотіла я, намагаючись зберігати спокій. — Я була… я була з другом, відвідувала іншого друга в лікарні.
— Елеанор, — промовила вона улесливим тоном, котрий пробирав до кісток, — у тебе немає друзів, дорогенька. Тож розповідай, де ти була насправді, і цього разу я хочу почути правду. Ти займалася чимось непристойним? Розкажи матусі, будь хорошою дівчинкою.
— Чесно, матусю, я була з Реймондом, — пирхання в слухавці, — ми провідували одного милого дідуся в лікарні. Він упав на вулиці, а ми йому допомогли і…
— АНУ СТУЛИ СВОЮ МАЛЕНЬКУ БРЕХЛИВУ ПЕЛЬКУ!
Мене пересмикнуло, я впустила книжку, але відразу ж її підняла.
— Ти ж знаєш, що буває з брехунами, Елеанор? Ти ж пам’ятаєш? — знов цей нудотно солодкий голос. — Мене не хвилює, наскільки поганою виявиться правда, але я не буду заплющувати очі на брехню, Елеанор. Ти маєш знати це як ніхто інший, тим паче після всього, що сталося.
— Матусю, мені дуже шкода, що ти мені не віриш, але це правда. Ми з Реймондом ходили в лікарню, щоб провідати чоловіка, якому ми допомогли, коли з ним стався нещасний випадок. Це правда. Присягаюся.
— Невже? — протягнула вона. — Ну, це дивовижно, хіба ні? Забувши про власну матір, ти збула вечір середи, щоб провідати якогось старого невдаху? Чарівно.
— Прошу тебе, матусю, не будемо сваритися. Як у тебе справи? Ти добре провела день?
— Я не хочу розмовляти про мене, Елеанор. Я знаю про себе все. Я хочу поговорити про тебе. Як просувається твій проект? У тебе є новини для матусі?
Я мала б знати, що вона запам’ятає. Скільки тепер їй розповісти? Гадаю, усе.
— Я ходила до нього додому, матусю, — відповіла я і почула клацання запальнички, а потім довгий видих. Я практично відчувала запах її сигарет «Собраніє».
— Он як, — процідила вона. — Цікаво. — Вона зробила ще одну затяжку й випустила дим, зітхаючи. — І хто цей «він»?
— Він музикант, матусю. — Я не хотіла називати його ім’я, поки що. У тому, щоб називати речі, є певна сила, а я ще не була готова віддати їй це, не готова почути ці дорогоцінні склади з її вуст, не хотіла, щоб вона випльовувала їх. — А ще він вродливий і розумний, гадаю, він ідеальний чоловік для мене. Я зрозуміла це відразу, як тільки його побачила.
— Усе це звучить дивовижно, люба. І ти ходила до нього додому? Розкажи, що ти там знайшла?
Я зітхнула.
— Річ у тім, матусю, що насправді я не заходила всередину. — Це буде нелегко. Їй подобалося робити погані речі, а мені — ні. От і все. Я заторохкотіла, сподіваючись ухилитися від неминучої критики. — Я лише хотіла хутко подивитися, переконатися, що він живе… у відповідному місці, — випалила я, затинаючись у поспіху.
Вона зітхнула.
— І як ти збираєшся дізнатися, чи там добре, якщо ти не зайшла всередину? Ти завжди була занадто обережною та боягузливою, люба, — знуджено мовила вона.
Я поглянула на руки. Облуплені зелені нігті здавалися в цьому освітленні дуже яскравими.
— Усе, що тобі потрібно зробити, Елеанор, — це взяти бика за роги. Ти розумієш, що я маю на увазі?
— Гадаю, що так, — прошепотіла я.
— Я просто кажу тобі, що не варто ходити колами, Елеанор, — зітхнула вона. — Життя вимагає рішучих дій, люба. Що б ти не хотіла зробити — роби це, усе, що ти хотіла б взяти, — бери. Усе, що тобі хочеться довести до кінця, — ЗАКІНЧУЙ. А потім приймай наслідки.
Вона почала говорити тихіше, так тихо, що я ледь чула її. З досвіду я знала, що це не віщувало нічого доброго.
— Цей чоловік… — пробурмотіла вона, — з твоїх слів, цей чоловік має великий потенціал, але, як і більшість людей, він виявиться слабким. А це означає, що тобі потрібно бути сильною, Елеанор. Сила перемагає слабкість — це просте правило життя, чи не так?
— Думаю, що так, — похмуро відповіла я, скорчивши гримасу. Я знаю, що це по-дитячому, але матусі завжди вдавалося витягувати з мене найгірше. Музикант був дуже вродливим і дуже талановитим. Я зрозуміла це відразу, як тільки глянула на нього. І відразу збагнула, що нам судилося бути разом. Це доля. І мені не потрібно було… діяти рішуче, окрім як переконатися, що наші шляхи знову перетнуться. Треба лише належним чином познайомитися, про решту, безперечно, уже подбала доля. Я підозрювала, що матусі такий підхід не сподобається, але я вже давно звикла до цього. Від її подиху в слухавці відчувалась легка загроза.
— Ти ж не зміниш тему, Елеанор? Ти ж не будеш ігнорувати матусю? Тобі здається, що ти тепер розумна, що в тебе є робота і нові друзі. Чи не так? Але ти не розумна, Елеанор. Ти підводиш людей. Тобі не можна довіряти. Ти невдаха. О так, я точно знаю, хто ти. І я знаю, де ти врешті опинишся. Слухай, від минулого не сховаєшся. Минуле — живка матерія. Ці твої милі шрами — вони з минулого, хіба не так? І вони досі є на твоєму простенькому личку. Тобі досі болить?
Я захитала головою, але нічого не сказала.
— Звісно, болить, авжеж. Пам’ятаєш, як ти їх отримала, Елеанор? Воно було того варте? Її? О, у тебе ж є друга щока, якій можна завдати трохи болю, правда? Повернись-но другою щокою до матусі, Елеанор, будь хорошою дівчинкою.
Після цього стало тихо.
13
Чекаючи в п’ятницю автобус на роботу, я почувалася надто спокійною. Після розмови з матусею я не пила горілки, але лише тому, що її в мене не було та мені не хотілося йти ввечері самій, щоб купити пляшку. Завжди сама, завжди в темряві. Натомість я заварила чай і читала книжку, час від часу відволікаючись на свої яскраво-зелені нігті, коли перегортала сторінки. Я вже достатньо дізналася про тропічні фрукти, тому мені було потрібно щось для серця. «Почуття і чуттєвість». Це ще одна з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З Елеанор Оліфант усе гаразд», після закриття браузера.