Читати книгу - "Троща"

— Вони знають, де переховується Буревій? — звівся на прічах Сірко і, відклавши книжку, вражено подивився на Міська.

— Ну, я ж кажу, приблизно…

— Слухай, Мазепо! — визвірився я на Сірка, роздратований тим, що він стромляє носа в переслухання справи. — Ти би ліпше нам зупки зварив, ніж маєш нагонити паніку.

Сірко слухняно підійшов до примуса і став його накачувати.

— Бідна, бідна Мотря, — знов проказав цей зануда.

— Добре, — я пересмикнув каретку на машинці й націлив пальці на клавіші. — Продовжуйте, друже Міську. Почніть з того місця, де ви погодилися підлити отрути у вишняк провідника.

Домовленість була така, що, коли Буревій прийде до нової криївки на хуторі Подорожчина, Місько зустрінеться зі Стодолею, візьме у нього затруєний вишняк і кайдани, почастує провідника з дороги, а далі вони схоплять його ще теплого.

Гебісти були в такому гуморі, наче справу вже зроблено й лишилося тільки її запити. Вони хильнули ще по одній, і Міськові з незвички так захитався світ, що він злякався, чи не підсипали йому тотої отрути, що тримали її для Буревія. Адже такі порошки вони використовували і на допитах. Та не тепер.

Підполковник Хорсун, побачивши, що Місько не твердо стоїть на ногах, наказав, аби його довезли до Багатківського лісу, і знов побажав на прощання «ні пуху ні пера». Це мисливське і, як на Міська, дурне побажання підполковник Хорсун полюбляв особливо.

Вони зі Стодолею сіли в таксівку[41] разом із двома більшовиками, а третій був за кермом. Отже, все одно біля них, як завжди, виявилося троє наглядачів. Та це були рядові шміраки, які й гадки не мали, про що говорилося в хаті. Місько хоч і захмелів добряче, а плащ-намет із рук не випускав.

Таксівка зупинилася край лісу, вони вийшли, і Стодоля, креснувши новою запальничкою, закурив.

— Як чуєшся? — спитав він.

— Добре. А ти?

Стодоля затягнувся цигаркою, вогник освітив його кволу посмішку.

— Міську, не гнівайся, але ліпше буде, коли твій плащ залишиться в мене.

— А то чого? — Місько якось ураз протверезів.

— Я знаю тих дзядів, що з тобою сидять. Вони відразу розкусять, де ти був. Минулого разу пасок, тепер плащ. Не забагато?

— Правда твоя, — сказав Місько і простягнув плащ Стодолі.

Той узяв його під пахву, знов глибоко затягнувся.

— І гроші, — сказав він.

Місько хотів скрутити йому дулю. Під самий ніс. Але сказав чемно:

— А ось по кишенях у мене ніхто не нишпорить. Совість не та… у тих дзядів.

— Як знаєш, — сказав Стодоля. — Я за тебе потерпаю. Аби твоя голова не коштувала тих двох тисяч. А грошей у нас буде скільки захочемо.

Він призначив Міськові наступну зустріч через три дні ближче до хутора Подорожчина, і вони попрощалися.

Стодоля сів у таксівку й поїхав, а Місько, спотикаючись, потяг піхотою аж на Семиківці.

На цьому можна було й закінчити звіт про ще одну зустріч Міська з більшовиками. Можна було. Тим більше, що Сірко зварив уже зупку і тепер на ронделі шкварчала така засмажка, дух від якої лоскотав аж у п’ятах.

Та я поставив ще одне запитання. Напевно, дурне, але менше з тим.

— Скажіть, друже Міську, чи не могли б ви назвати номер таксівки, якою більшовики довезли вас до Багатківського лісу?

Місько подивився на мене, як вовк на сузір’я Великого Воза.

— Ні, а навіщо? Ніч була. Та й не думав я, що це так важливо. Хоча… коли авто від’їхало, я подивився йому вслід і раптом мене шпигнула думка.

— Яка?

Він зам’явся.

— Яка, друже Міську, шпигнула вас думка?

— Я подумав… я подумав, що цего разу Стодоля не спитав мене за Михасю. Чи я бачив її, чи ні. Розумієте?

Я його розумів. Щось уловив і Сірко, бо, помішуючи на ронделі цибульку, він промовив собі під ніс:

— Бідна, бідна Мотря.

4

Я не міг збагнути, чому не озивається провідник Буревій. Чому мовчать його «спеціальні люди»? Уже два місяці Стодоля був серед більшовиків, а ми так безвідповідально зволікали з ліквідацією зрадника. Мені закрадалася крамольна думка, що хтось із наших зверхників був зацікавлений у тому, аби Стодоля ще трохи пожив. Щоб у селах над Стрипою більшовики не робили ніякого руху.

Але зволікати далі не було куди. Місько вже ходив по лезу ножа, він стомився лисичити, стомився брехати, що Буревій ось-ось з’явиться. Його могли розкусити й забучкувати раніше, ніж ми знищимо юду.

Треба було щось робити. Може, мене підштовхнула пригода на хуторі Дворище під вікном у Зоньки, бо я вирішив негайно розшукати Броза. Вийшов на нього через районового референта Безпеки Сулиму, сказавши, що маю надзвичайно цікаві матеріали для слідства. Через два дні Броз зустрівся зі мною біля села Бенева. З ним прийшов Сулима і, звичайно, Змій, який був тінню Броза. Потиснувши йому руку, я відчув на твердій, як підошва, долоні рубці від волокон[42], і мені здалося, що вони після нашої минулої зустрічі істотно погрубшали. Мимоволі придивився до його міцного правого плеча, вигнутого, як кінське сідло. Воно таки було значно вищим за праве.

Я передав Брозові два примірники машинопису і, поки він перечитував Міськові звіти, поговорив з Сулимою. Він мені, як і Змій, подобався, хоч був цілковитою протилежністю здорованя. Низенького зросту, щуплий, сухий, Сулима нагадував стиснуту пружину. У ньому чулася якась прихована сила, яка показує себе лише в потрібну хвилину.

— Що там у вас? — спитав Сулима.

— Тихо, — сказав я.

— Чи надовго?

— Побачимо.

— Як вам тепер без Стодолі?

— Лінія порвана, — сказав я. — Треба ладнати нові зв’язки.

— Так, він умів це робити. Хто б міг подумати, га?

Я відклав свою відповідь до того моменту, поки Броз дочитає звіти.

Він дочитав. Один примірник машинопису мовчки подав Сулимі.

— Дякую, протоколи складено грамотно, — похвалив мене Броз. — Ти можеш працювати в Безпеці.

— Треба кінчати з юдою, — сказав я. — Місько вже весь на нервах. Чого ми чекаємо? Де ті спеціальні люди, про яких говорив провідник Буревій?

— У провідника під рукою цілий край, не район, — відповів Броз. — Можливо, щодо Стодолі в нього є ще якісь плани. А спеціальні люди — це ми. Я, ти, Сулима, Сірко… Де знайти кращих?

— Тоді зробімо це негайно. Поки Місько ще може виманити Стодолю на хутір. Поки йому ще вірять.

— Чому ви не викопали криївку в Рогальського? — спитав Броз. — А раптом Стодоля перевірить?

— Не повинен. Місько сказав йому, що коли хтось захоче це зробити, то викличе підозру і зіпсує всю справу. Лише тоді, коли на хуторі начебто з’явиться провідник Буревій, Стодоля прийде увечері на Подорожчину.

До нашої розмови приєднався Сулима, і ми втрьох виробили детальний план