Читати книгу - "Казки навиворіт, Ньюбі Райтер"

Жила-була на світі самотня жінка. Чоловіка та дітей у неї не було, але вдома вона мала безліч красивих декоративних рослин. Всі кімнати її невеличкої оселі були заставлені різними вазонами. Та найбільше жінка полюбляла екзотичні квіти. За насіння таких квітів вона ладна була віддати великі гроші.

Одного разу в неділю жінка, як завжди, пішла на базар, щоб купити черговий експонат в її ботанічну колекцію. Там вона побачила бабцю, яка самотньо сиділа у кутку, а на її прилавку було лише декілька пакетиків з насінням.

- Що продаєте? - поцікавилася жінка.

- Чарівні квіти, - спокійно мовила старенька. - Цікавить?

- Чарівні? Та ну!

- Та щоб мені з цього місця не встати! - тон бабці був дуже серйозним.

- Не дуже я в магію вірю, але якщо знижку зробите - куплю ось це насіння, - і жінка показала на один з пакетиків.

- Згода! - зраділа старенька.

З незвичною покупкою повернулася жінка додому і одразу відкрила пакуночок. Там виявилася лише одна велика насінина. Швидко знайшовся новенький горщик з землею та лійка з водою. Жінка посадила насінину, полила і поклала на підвіконня.

На ранок - о диво! - в горщику дійсно виросла прекрасна квітка. Бутон її ще не розкрився, але жінці дуже кортіло поглянути на квітку всередині. Та лише вона торкнулася пелюсток, вони заворушилися, а звідти випала малесенька дівчинка, зростом з декілька сантиметрів.

- Гей, ти що собі дозволяєш? - мовила вона тоненьким, але грізним голосочком. - Чому хату руйнуєш і мене витрушуєш? Я ж могла і шию собі скрутити!

- Перепрошую… - злякано прошепотіла жінка, все ще не вірячи своїм очам. - То ти живеш у цій квітці?

- Жила, поки ти не втрутилася! А тепер організовуй мені нове житло, бо квітка мене тепер назад не прийме.

- Добре, зараз щось пошукаю. У тебе ім’я є?

- Та де там! Я ж сьогодні вночі лише на світ з’явилася!

- Буду тебе кликати Сантиметрівочкою! Через твій маленький зріст!

- Що за дискримінація за розміром? - обурилася дівчинка. - Ще й ім’я дивне! З фантазією у тебе, бачу, великі проблеми! Добре, вигадаємо щось інше пізніше. А зараз змайструй мені якусь хату.

- Добре, добре, вже біжу! - сказала все ще налякана жінка та зникла на кухні. Там вона знайшла половинку грецького горіха, витягла з нього серцевину, встелила ватою, а ковдру зробила зі шматочку м’якої тканини.

- Таке собі ліжко… - скептично оглядала нові “меблі” Сантиметрівочка. - Нестійка конструкція… Але на перший час піде, доки ти чогось кращого не підшукаєш. Що у тебе їсти є?

- А що тобі хотілося б? - запитала жінка.

- Чогось солоденького, бажано нектару з твоїх рослин. Садитимеш мене на ту чи ту квітку, а я харчуватимуся. Система травлення у мене дуже ніжна і тендітна, як я сама, тож мусиш гарно про мене піклуватися, почула?!

- Так, так, звісно… - жінка вже й була не рада, що купила те насіння у дивакуватої бабці. “І навіщо мені ці магічні квіти здалися?”

Так день у день вона піклувалася про Сантиметрівочку, годуючи її нектаром та напуваючи ранковою росою. Проходили тижні, місяці, а за ними роки. І хоч дівчинка дорослішала, вона зовсім не росла.

Однієї ночі на підвіконня заскочила Жаба. Вона побачила маленьку гарненьку дівчину і вирішила забрати її з собою. “Буде наречена моєму синові,” - подумала вона.

Зранку Сантиметрівочка прокинулася у незнайомому для себе місці. Її горіхова шкаралупка стояла тепер на лататті посеред ставка, а на неї витріщалося дві лупаті зелені жаби.

- Так, я не зрозуміла! Де я і що тут роблю?? - розгнівалася дівчинка.

- Ти на нашому ставку, ква! Житимеш тепер з нами, ква! - спокійно пояснювала Жаба. - А це мій синочок, ква! Правда, гарний?

- Ага, красивий аж подих захоплює, - іронічно відповіла Сантиметрівочка. - Що у тебе з зором?? Та він же гидкий вилупок!

Жабі аж погано стало від таких слів, а її синочок заспішив втрутитися у розмову:

- А ти на себе подивися, ква! Худе, мале, нещасне, ква!

- Ти не мене свою квакалку не відкривай! - погрозливо мовила дівчина. - Краще, поверніть мене назад додому, і вам за це нічого не буде!

- Твій дім - тут, ква! - сказала Жаба серйозним тоном. - Так що звикай, ква!

- Ага, ква! - піддакував їй синочок. - І їж побільше комарів. Мені не потрібна напівпрозора наречена з розладами харчової поведінки, ква!

- Ого, як ми по-вченому заговорили! - здивовано мовила Сантиметрівочка. - Не очікувала таких слів від лупатого квакуна. Але мушу тебе розчарувати, дорогенький. Я - вегетаріанка. Тож комарів у моєму раціоні не було і не буде. Краще подумай, де мені дістати нектар! Я тільки ним і харчуюся.