Читати книгу - "Роза для Клелії, Еллі Гарус"

Секундна тиша на запис. Знову чути ковток і кашель.

Думаю, проміжок між смертю Клелії та моєю буде коротким, тільки ось я, се ля ві, піду від вас по-справжньому. Не сумуй, друже! Так, і ось що, раджу не лізти завше до Клелії з розпитуваннями про минуле. Ти дивися, вона дівчина серйозна, розповість про себе, коли вважатиме за потрібне. Та не намагайся їй сподобатися, вона цінує тільки вчинки. Її рани зализані й серце рідко на щось реагує, але сплячого дракона краще не будити.

А зараз я попрошу тебе ще дещо, нікому про моє прохання ні слова, ні півслова, тільки ти повинен знати, аж доки не доберешся до фіналу історії.

*Примітка від автора – тут був пропущений фрагмент запису, який Стефано волів залишили між ним та Монтеєм у таємниці*

Дякую, що ти був зі мною, друже, виконуючи останню волю свого боса. Хай щастить! І ще… це не останній запис. Ще почуємося! Па–па!»

Чоловічий голос на плівці перервався. Кнопка підскочила, сигналізуючи про кінець.
 

* * *

Клелія

Її життя не піддавалося жодному поясненню. Один день спокою замінював сотні вирваних днів. Вона перестала шукати відповіді за що їй надіслано випробування. Як і не шукала правду в словах людей, тепла в обіймах та любові у поцілунках. Вона не вишукувала хімічних засобів, щоб відмити тіло від бруду, вважаючи це безглуздим заняттям, бо заплямували її душу. Не копаючись у релігійній та філософській темах, вона припускала, що це місце в грудях, яке періодично нагадує про себе тупим болем, безумовно пов'язане з поняттям душі.

Розплющуючи очі вранці й дивлячись на облущену штукатурку на стелі, вона думала про те, що принесе їй те, чого вона прагнула довгі роки, гартуючи свій дух і витривалість, те, заради чого вона пройшла етапи приниження і винесла бридкий досвід?! Апофеоз полягав у тому, якщо фінал її розчарує, або вона не відчує полегшення, то чекає на неї фатальний результат – вона себе вб'є. Для неї ця версія протягом останніх років залишається найбільш реалістичною та непохитною. Стефано навряд чи схвалив би, дізнавшись її думки.

Тепер замість дядька в неї другий захисник, Монтей, молодший і фізично сильніший, але йому доведеться постаратися, щоб отримати її довіру. Вона обіцяла, що зв'яжеться з ним, з тієї розмови минув тиждень, і весь цей час дівчина вагається – чи згодиться  він? Настирний Монтей наполягав на особистій зустрічі, подробицях та прискоренні. Чортовий збіг обставин! Друга причина, через яку вона тисне на невидимі гальма – задум Абеля поставити Тео чергувати біля склепу. Такий неочікуваний поворот зіпсував один з пунктів плану Стефано – дістати підвіску. Якщо Монтей забере річ зараз, підозра впаде на нього. Він це розуміє, так? Звичайно, розуміє, славний лицар, і тоді вона позбудеться єдиного союзника.

Крім плану покійного Стефано, вона мала власну умову. Разом з тим Монтей уже включився в гру, він знає про її фальшиву смерть і, певно, встиг отримати посилку від покійного боса. І що їй з ним робити? Час іде, треба ухвалити рішення.

– Була не була...

Вона кидається до столу і пише Монтею коротке посилання з координатами й дочекавшись темряви підсовує її в щілину дверей його квартири, поки він був у Мерлий край, сподіваючись, що він знайде дорогу.

* * *

У листопаді темнішати починало після четвертої години дня. Монтей приїхав на занедбані прерії, він тут уперше, які до того ж ніким не охоронялися, хоч і були огороджені колючим дротом та суцільною лісосмугою по довжині кордону. Вдень звідси місто як на долоні, добре видно його центральні споруди. Чоловік глянув на наручний годинник і дістав цигарки. Про те, що Клелія на місці, він відчув по яскравих нотах ладану, що ширяли у повітрі. Прикуривши цигарку, він побрів у слід за солодким ароматом і виявив білявку за гаєм молодої акації. Вона вийшла з укриття, йому не видно її обличчя в темряві, й вітально сигналила рукою.

– Добрий вечір.

Клелія вміла з'являтися ефектно, темно-синій плащ із капюшоном служив їй маскуванням у сутінках.

– А ось і вона! – озвався, підходячи ближче і простягаючи їй руку на знак вітання. – Живенька!

– Я сумнівалася, що ти швидко зорієнтуєшся у темряві, – стиснула її міцно у відповідь.

Вони дивилися один на одного як заворожені, затиснута в пальцях цигарка диміла, огортаючи вишневим туманом їхні обличчя. Він не пускав її змерзлої руки, ніби звикав до відчуття, що вона наяву.

– Головний принцип співпраці з Монтеєм – ніколи не сумнівайся у Монтеї.

– Я обов'язково врахую, – натягнута усмішка сковзнула по її губах і відразу випарувалася.

– Ну що ж, оточення ти вибрала атмосферне: ні душі, крім нас, сутінковий степ, посадка, колючий дріт та далекі відблиски ліхтарів міста.
Монтей затягнувся, видихнув дим убік та запало потягнув дівчину на себе, заглядаючи їй у вічі. Вона аж вся напружилася від його спонтанної витівки.

– Зізнавайся, ти наклала на запис музику поверх голосу боса?

– А, ти отримав, нарешті, повідомлення від Стефано, – амбітно парирувала. – Але то не мої старання.

– Хоча б гра твоя?

Монтей не поспішав її відпускати, його вимогливий погляд перескакував зі смарагдових очей на волосся під каптуром, він немов переконувався, що те відбувається з ним насправді, – вона справжня, її тіло реагує на його дотик, вона гострить йому у відповідь, при розмові хмара пари виривалася з її рота. Вона жива. Він не марить!

– Я не знаю, що було на записі, проте Стефано хотів бути впевнений, що до того, як запис потрапить до твоїх рук, ніхто його не прослухає.