Читати книгу - "Дофаміновий капкан, Марина Тітова"

— Ну що? Тепер уже не так й погано, що ми зустрілися? — відірвавшись від несамовитого поцілунку зі своїм коханцем, з викликом кажу.

Не знаю звідки з'явились сили після двох діб страху втратити ЙОГО й вечора нестримного кохання, але тепер я готова вперто стояти на своєму. Наші побачення — це все, що є у моєму житті прекрасного, це те, що змушує мене вірити в себе, протистояти цілому світу! Я ніколи не припиню боротися за нас. Віднині. Це у дев'ятому класі я злякалася й втекла, а тепер, дізнавшись, як тепло, а часом і гаряче, буває в його обіймає — нізащо не хочу лишитися їх.

— Варто визнати, що це було неперевершенно, — цілує мене у плече Мстислав. — Тільки дарма опирався.

— Отож. А ти боявся, — задоволенно муркочу. — "Нам не варто бачитись так часто. Прокидатись разом добре, але давай обмежимось кількома годинами." Нащо було то все говорити?

— Так я і досі боюсь. І від слів своїх не відмовляюсь, — розчаровує мене Слава. Я ж гадала, що можу святкувати маленьку перемогу над ним, але...

— Такий дорослий хлопчик, а все ще боягуз, — зле жартую, вмовляючи себе не проявляти емоцій.

— Ти мені пообіцяла, що це одні єдині вихідні, коли від вечора п'ятниці і до вечора неділі ми побудемо разом. Тому ловлю тебе на слові. Ти більше не прохатимеш таке.

— Я й не прохала. Лишень запропонувала. До того ж, не забороняла тобі не погодитись на це, — починає псуватися мій настрій.

Згадувати про наші розмови щодо стабільності та графіку наших зустрічей вже не хочеться. Я змучилась доводити, що не закохана у Славу. Хоч це й не так, однак це єдиний спосіб бути частинкою життя своєї коханої людини.

Я звикла до нього. Я відчуваю себе справді щасливою поруч із ним. Чоловік моєї мрії, якщо не зважати на його несерйозність намірів, робить моє життя світлішим, терпимішим, наповненим сенсом. Мстислав — це найкраще, що зі мною сталося в житті.

...Однак мені все більше й більше стає його мало.

Не знаю відколи я відчула потребу у частіших зустрічах і почала мало не вимолювати їх у нього. Та це він мене привчив! Підсадив на себе, що на погану звичку. От я й дала йому привід боятися, бо кохання на його погляд — це примусові тортури, коли заради іншої людини ти йдеш на жертви.

А втім, можливо його думка й ненайгірша та теж має право на існування. Все ж таки, я теж жертвую своєю честю, коли знаходжусь разом із ним. Наші стосунки таємні. Нікому про них не можна розповідати. А ще не можна кохати... Але я кохаю! Кохаю і воліла б кричати про це, але... Але мушу брехати, що не кохаю, бо... не можна. Ось таке замкнуте коло.

— Чого ти боїшся, Славо? — лягаю на широкі чоловічі груди, пригортаючись до них, наче в останній раз, прощаючись. А насправді мені хочеться залізти у цю грудну клітину, дістати його серце й дізнатись — чи любить воно мене? Чи я йому небайдужа? Бо щось підказує мені, що цілувати так палко, як робить це він, без почуттів не можна.

Груди Мстислава тяжко піднімаються, а потім повільно опускаються.

— Я вже казав, що не хочу, аби ти страждала.

— А чому я маю страждати?

— Бо така... ціна кохання. Любовну ейфорію викликають нейромедіатори, такі, як норадреналін, дофамін, окситоцин, що утворюються від хімічної сполуки фенілетиламіну. А її похідними є стимулятори та галюциногени, —  впадаю я у стан дежавю, адже щось подібне я чула вже в школі, поки відданий своїй професії хімік продовжує: — Тобто, кохання хімічно схоже на дію амфетаміну. Отже й те, й інше є залежністю. А що ми знаємо про залежності? Вірно. Нам хочеться більше й більше отримувати бажане, ще та ще, а коли ми не отримуємо цього, но починається так звана "ломка".

Серйозність чоловіка та його наукові розповіді спричиняють обурення. Ну хіба зараз момент для таких розмов? Ні, щоб пестощами, любощами зайнятися — так він знову про свої речовини.

— Але ж не може так бути у всіх. Бувають виключення, — не хочу погоджуватись із думкою коханого.

— Ні. Не буває. Ось розглянемо дію дофаміну, яку можуть імітувати ті самі наркотики. Дофамін відповідає за винагороду. Він відомий, як гормон радості. Ця речовина формує настрій, регулює емоції, а також впливає на гормональний баланс організму, психіку, і, навіть, сексуальне задоволення. Підвищення концентрації речовини відбувається під час певного очікування, коли людина хоче задовільнитися приємним смаком їжі або ж улюбленою справою, яка, на її думку, принесе щастя. Те саме відбувається і під час очікування спільного проведення часу з об'єктом своєї закоханності, або ж, коли індивід очікує на ейфорію від будь-якої іншої дії, включаючи спорт, певні розваги, куріння чи вживання інших психотропних речовин. Розрізняють "дешевий" і "дорогий" дофамін. До першої групи відносять те, що отримати можна швидше, доклавши мінімум зусиль.

— І що з того? — встигаю вставити й своє слово, поки у лекції Алхіміка утворюється незначна пауза. — Радість антонім стражданню. Не бачу зв'язку, — попри любов до розповідей свого коханця, бажаю, щоб скоріше він замовкнув цього разу, бо ця зарозумілість вже починає дратувати.

— Ну то слухай далі. Я до цього й веду. Емоційний та фізіологічний потяг утворюється, коли у мозку вивільняється багато дофаміну. А ще, оскільки пізнання чогось нового, й людини теж, є стресом для організму, бо це не є звичним, то разом із дофаміном виділяється багато й норадреналіну. Через цю парочку закохані люди почуваються енергійними та довгий час можуть перебувати у ейфорії. Але, як побічна дія, разом із цим може простежуватись байдужість до інших подій чи справ. Зокрема, може з'явитись безсоння або ж зникнути апетит, бажання навчатись, працювати. А це в свою чергу призводить до зниження серотоніну, гормону, що як раз відповідає за апетит, сон, стан м'язів. І настрій теж, якщо бути точним. А низький рівень серотоніну вже є показником початку депресій або ж психологічних розладів, тому саме з цих причин закоханих можуть називати божевільними. Рівень серотоніну у закоханих подібний до рівню людей, які страждають на обсесивно-компульсивний розлад, або, як його ще називають, невроз нав'язливих станів.