Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

— Відчиняйте! — вигукнув Люціус, і стражі, побачивши його, поспішили виконати наказ.

Група увійшла в безпечні стіни цитаделі, але тягар втрат залишився з ними. Вони знали, що це була лише одна з багатьох битв у війні, яка тільки починалася.

Мор раптово схопився за шию, ніби там щось душило його зсередини. Його обличчя перекосилося від болю, а тіло почало судомитися. Він упав на холодну кам'яну підлогу біля каміна, корчачись у муках.

— Хлопче, що з тобою?! — вигукнув Калгарон, нахиляючись до нього. Його голос наповнився напруженням, бо навіть він, демон із досвідом століть, не міг зрозуміти, що відбувається.

Мор задихався, намагаючись знайти слова. Його очі були широко відкриті, але погляд був порожнім, ніби він бачив щось, чого тут не було.

— Лу… Лу… — прохрипів він, з останніх сил піднімаючи руку. — Лугрім… я відчуваю… що його більше немає! — Він ледве видав ці слова, перш ніж його тіло знесилено впало назад на підлогу.

Калгарон застиг на мить. Ці слова змусили його серце завмерти, а потім почати шалено битися.

— Як це немає?! — вирвалося в нього, голос звучав грубо і різко. Його очі наповнилися люттю і тривогою. — Хто наважився знищити його?!

Вогонь у каміні на мить спалахнув яскравіше, відкидаючи зловісні тіні на стіни печери. Калгарон схопив Мора за плечі і підняв його, струшуючи, щоб той прийшов до тями.

— Тримайся, хлопче! Ти зв'язаний із ним, але його смерть не повинна тебе вбити! — Калгарон з усією силою спробував привести Мора до тями, а сам уже почав розуміти, що ситуація виходить за межі його контролю.

Мор задихнувся, наче йому вдалося взяти ковток повітря після тривалої боротьби. Його очі нарешті сфокусувалися на Калгароні.

— Вони вбили його… — прошепотів він. — Ті, хто зруйнував моє життя, вони забрали і його.

Калгарон відпустив його, схопившись за голову. Його обличчя спотворилося від гніву.

— Це були небесні лицарі, інші не могли б цього зробити. — Його голос змінився на зловісний і задумливий. — Якщо вони вистежили Лугріма, то вони вже на шляху до нас.

Мор нарешті підвівся, тремтячи від злості та болю. Він витер сльози, що невидимо котилися по щоках, і поглянув на Калгарона.

— Вони заплатять за все, що зробили… Але тепер я зрозумів, що мені не вистачає сили. Я маю стати сильнішим.

Калгарон зловісно посміхнувся, схиливши голову до плеча.

— Тоді ти готовий, хлопче. Я навчу тебе всього, що знаю. Але спершу… — Він зробив паузу, його голос звучав, ніби сам демонічний вогонь у каміні говорив. — Нам потрібно приготуватися до їхнього приходу.