Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

Прийшов лікар і констатував, що це або сонячний удар, або гостре запалення мозкової оболонки.

Коли фельдфебель отямився, Швейк стояв біля нього і говорив:

— Так щоб вам це до кінця розповісти. Думаєте, пане фельдфебелю, той машиніст це запам’ятав? Він переплутав і помножив все на три, бо згадав Божу трійцю, а локомотива не знайшов. Він там ще й досі стоїть на шістнадцятій колії.

Фельдфебель знову заплющив очі.

Повернувшись до свого вагона, Швейк на запитання, де він так довго був, відповів:

— Хто іншого вчить laufschritt, той сам робить стократ schultert[99].

В кутку вагона тремтів Балоун. Під час відсутності Швейка, коли вже частина курки зварилася, він з’їв половину Швейкової порції.

***

Перед відходом ешелон наздогнав змішаний військовий поїзд, що складався із різних військових частин. Це були вояки, що спізнилися, або солдати із лазаретів, які наздоганяли свої частини, а також інші підозрілі типи, які поверталися з відряджень або з тюрем.

З цього поїзда зійшов також волонтер Марек, якого в свій час обвинувачували у бунті, бо він не хотів чистити клозетів. Але дивізійний суд його звільнив, слідство проти нього було припинено, і волонтер опинився тепер в штабному вагоні, щоб зголоситися до командира батальйону. Волонтер досі не належав до жодної частини, бо його переводили з однієї тюрми до іншої.

Коли капітан Заґнер побачив волонтера і прийняв від нього папери з секретною приміткою: «Politisch verdächtig. Vorsicht»[100], він не дуже зрадів, та, на щастя, капітан згадав того «клозетного генерала», який так оригінально рекомендував поповнити особовий склад батальйонним літописцем.

— Ви дуже недбайлива людина, волонтере, — сказав капітан Заґнер. — У волонтерській школі ви були справжньою карою Божою. Замість того, щоб намагатися відзначитись і заслужити якийсь чин, відповідно з вашою освітою, ви блукали з тюрми до тюрми. Ви соромите полк, волонтере. Але ви зможете виправити свою помилку, коли сумлінно будете виконувати свої обов’язки і опинитеся знову в рядах зразкових вояків. Щиро віддайте свої сили батальйонові. Ми востаннє випробуємо вас. Ви інтеліґентна молода людина і безумовно вмієте писати і стилізувати. Я ось що вам скажу. Кожен батальйон на фронті потребує когось, хто б вів хронологічний запис усіх воєнних подій, безпосередньо зв’язаних з діями батальйону на полі бою. Треба описати всі переможні походи, всі визначні героїчні хвилини, в яких батальйон буде брати участь і в яких відіграє головну і передову роль, систематично підготовляючи матеріали до історії армії. Ви мене розумієте?

— Голошу слухняно, пане капітане, розумію. Йдеться, як я зрозумів, про епізоди з життя всіх частин. Батальйон має свою історію. Полк на основі літописів своїх батальйонів пише історію полку. Полки творять історію бригади. Історія бригад — історію дивізії і так далі. Я зроблю все, що в моїх силах, пане капітане!

Волонтер Марек приклав руку до серця.

— Буду записувати з щирою любов’ю всі славні дати нашого батальйону, особливо тепер, коли наступ у повному розпалі й коли і для нашого батальйону почнуться гарячі дні і він вкриє своїми геройськими синами побойовище. Я сумлінно відзначатиму розвиток усіх подій, які мають відбутися, аби сторінки історії нашого батальйону були сповнені лаврів.

— Ви будете знаходитися при штабі батальйону, волонтере, відзначатимете, кого представлено до нагороди, і будете записувати — звичайно, згідно з нашими вказівками, ті походи, які особливо яскраво показали б надзвичайний запал і залізну дисципліну батальйону. Це не так легко, волонтере, але я сподіваюсь, що ви володієте достатньою спостережливістю і, діставши від мене певні директиви, відзначите наш батальйон серед інших частин. Я надсилаю до полку телеграму про призначення вас батальйонним історіографом. Зголосіться до фельдфебеля Ванєка з 11-ї маршової роти і скажіть, хай він влаштує вас у своєму вагоні. Там найбільше вільних місць, і перекажіть Ванєку, аби він негайно прийшов до мене. Звичайно, вас зарахуємо до штабу батальйону. Це буде оформлено наказом.

***

Кухар-окультист спав. Балоун, не перестаючи, тремтів, бо він вже причастився до сардинок надпоручника. Фельдфебель-рахівник Ванєк пішов до капітана Заґнера, а телеграфіст Ходоунський потайки роздобув десь на вокзалі пляшку ялівцівки, випив її і, розчулившись, заспівав:

Поки жив я в снах і мріях,

Вірною земля здавалась,

Віру я в душі леліяв,

А в очах любов палала.

Та за мить я взнав, що, власне,

Вся земля це зрада всяка —

Віра і любов погасли —

Я проснувся і заплакав.

Потім підвівся, підійшов до столу фельдфебеля-рахівника Ванєка і написав на шматку паперу великими літерами:

«Цим уклінно прохаю підвищити мене в чині і призначити батальйонним сурмачем.

Телеграфіст Ходоунський».

***

Капітан Заґнер розмовляв з рахунковим фельдфебелем Ванєком дуже коротко. Він лише звернув його увагу на те, що батальйонний історик волонтер Марек тимчасово перебуватиме в одному вагоні із Швейком.

— Можу вам лише сказати, що цей Марек, теє, як його, трохи підозрілий, «рolitisch verdächtig». Боже мій! Зараз у цьому немає нічого дивного: про кого так не говорять. Але це тільки здогадки. Думаю, ви мене розумієте? Я вас тільки попереджаю, коли б він почав там щось таке… ну, ви мене розумієте, одразу ж його перепиніть, аби я не мав якихось неприємностей. Просто скажете йому, хай припинить базікання, і на тому справа скінчиться. Це не значить, що вам треба бігати з усякими там дрібницями до мене. Поговоріть з ним по-дружньому. Такі товариські зауваження завжди впливають краще, ніж якісь дурні доноси. Одним словом, я не хочу нічого чути, бо… розумієте, такі речі можуть заплямувати увесь батальйон.

Отже, повернувшись до вагона, Ванєк відвів волонтера Марека вбік і сказав йому:

— Чоловіче, ви підозрілий, але це не має значення, тільки не говоріть зайвого в присутності телеграфіста Ходоунського.

Ледве він встиг це сказати, як приперся Ходоунський, упав в обійми фельдфебеля-рахівника і захлипав п’яним голосом, що мало означати спів:

Як настали дні, мов злидні,

І як душу жах тривожив,

На твоєму серці ріднім

Я пролив гарячі сльози.

Твої очі заясніли

Сяйвом двох зірок чудових,

З губ твоїх слова злетіли:

— Кинути тебе? Ніколи!

— Ми ніколи одне одного не покинемо, — проквилив Ходоунський. — Тільки-но щось почую по телефону, зараз же скажу вам. Плювати мені на присягу.

Балоун в кутку злякано перехрестився і почав голосно молитися:

— Мати Божа, не відкидай моєї молитви, а милостиво її вислухай. Ради Христа небесного, допоможи мені нещасному, який волає до тебе із живою вірою, твердою надією і гарячою любов’ю в цій долині сліз і скорботи.