Читати книгу - "Північне сяйво"

Зараз Ректорові треба дбати водночас про сотні речей. Його перша турбота — Коледж і стан наук. Якби він побачив для них загрозу, він мав би протистояти їй. Церква останнім часом, Ліро, набуває дедалі більшого впливу. Існує рада для того і для іншого; йде розмова про відновлення інквізиції, не доведи Господи. І Ректорові доводиться обережно маневрувати між усіма цими силами. Він

повинен тримати Коледж Джордана на боці Церкви, інакше він не виживе. А інша турбота Ректора — це ти, дитино. Берні Йохансен завжди був упевнений у цьому. Ректор Джордана та інші вчені любили тебе, як свою дитину. Вони б зробили все, аби захистити тебе, не тому, що пообіцяли це лордові Ізраелю, а заради тебе самої. Тому, якщо Ректор віддав тебе пані Кольтер, в той час як пообіцяв Ізраелю не робити цього, виходить, він гадав — тобі буде безпечніше з нею, ніж у Коледжі Джордана, незважаючи ні на що. І коли він збирався отруїти лорда Ізраеля, він, напевно, думав, що те, чим він займається, наражає їх на небезпеку і, може, нас також, а можливо, і весь світ. Я розумію, що Ректорові довелось стати людиною, яка мусить робити жахливий вибір — що б він не обрав, все б завдало шкоди. Якби він обрав правильний шлях, можливо, менше шкоди було б заподіяно, ніж якби він обрав неправильний. Боже борони від того, щоб робити такий вибір. І коли він вирішив тебе відпустити, він дав тобі читач символів і взяв із тебе обіцянку тримати його в безпеці. Цікаво, про що він думав, коли давав його тобі, — адже ти не вмієш його читати. Дуже важко сказати, що він мав на увазі.

— Він сказав, що колись дядько Ізраель подарував алетіометр Коледжу Джордана, — мовила Ліра, пригадуючи свою розмову з Ректором. — Він збирався розповісти ще щось, але хтось постукав у двері, і він був змушений замовкнути. Гадаю, він хотів, щоб я тримала його подалі від лорда Ізраеля.

— Чи якраз навпаки, — припустив Джон Фаа.

— Що ти маєш на увазі, Джоне? — запитав Фардер Корам.

— Може, він хотів попросити Ліру повернути алетіо-метр лорду Ізраелю як вибачення за те, що хотів його отруїти. Може, він думав, що небезпека від лорда вже минула. Або він міг прочитати мудрі застереження з цього приладу і відмовитись від своїх намагань. Якщо лорда Ізраеля тримають у в'язниці, алетіометр міг би допомогти звільнити його. Добре, Ліро, забери краще цей читач символів і бережи його. Якщо ти так довго тримала його у безпеці, я не боюсь залишати його в тебе. Але, напевно, настане час, коли нам знадобиться його допомога, тоді ми обов'язково ним скористаємось.

Він загорнув пристрій в оксамит і простягнув дівчинці.

Ліра хотіла поставити ще багато питань, але раптом відчула себе ніяково перед цим могутнім чоловіком з маленькими очима, такими пронизливими і добрими, обрамленими сіткою зморшок.

Але одну річ вона повинна була з'ясувати.

— Хто та циганка, що виховувала мене?

— Звичайно ж, це мати Білі Кости. Вона не говорила тобі тому, що я їй не дозволяв, але вона знає, про що ми зараз розмовляли, отже, все відкрилося. Тепер краще йди до неї. Тобі треба багато про що подумати, дитино. Коли минуть три дні, в нас буде ще одна сходка і ми обговоримо, що робити далі. Будь слухняною дівчинкою. На добраніч, Ліро.

— Добраніч, Владарю Фаа. Добраніч, Фардере Корам, — сказала вона ввічливо, згрібаючи зі столу алетіометр разом із Пантелеймоном.

Обидва старі добродушно посміхнулися їй. За дверима кімнати перемовин на неї чекала Ма Коста. Вона обійняла дитину своїми великими руками і поцілувала, перш ніж покласти спати, ніби нічого не сталося з тих часів, коли народилася Ліра.

8

Збентеження

Ліра мусила звикнути до своєї нової історії, і це не можна було зробити за один день. Бачити лорда Ізраеля своїм батьком — це одна річ, але ж прийняти пані Кольтер за матір було зовсім нелегко. Кілька місяців тому вона б, звичайно, зраділа — зараз, усвідомлюючи це, почувалася ніяково.

Та оскільки вона була Лірою, то не могла довго перейматися цим. Навколо було ціле місто на болотах для дослідження і купа циганчат, на яких потрібно було справити враження. Три дні ще не закінчилися, а вона вже була експертом з човнів (у власних очах, принаймні) і зібрала довкола себе гурт дітей оповіданнями про свого могутнього батька, якого так несправедливо ув'язнили.

— А одного вечора турецький посол був запрошений на вечерю в Джордан. У нього був наказ від самого султана вбити мого батька, і в нього на пальці була каблучка з каменем, у якому була отрута. Коли подавали вино, він узяв бокал мого батька і висипав туди отруту. Він зробив це так швидко, що його ніхто не помітив, окрім…

— Яка отрута? — допитувалась дівчинка з худим обличчям.

— Отрута із спеціальної турецької змії, — вигадала Ліра, — яку виманюють грою на сопілці, а потім кидають їй просотану медом губку. Змія кусає її і не може звільнити жало, тоді її ловлять і забирають отруту. Отже, мій батько помітив, що зробив турок, і сказав: «Джентльмени, я хочу запропонувати тост за дружбу між Коледжем

Джордана і коледжем Ізміра, — це коледж, до якого належав турецький посол. — І щоб підтвердити наше ба-і жання бути друзями, ми обміняємося бокалами».

Послу нікуди було подітися — він не міг відмовитися випити, це образило б господарів, а також не міг пити, тому що вино було отруєне. Він зблід і знепритомнів просто за столом. Коли він отямився, всі гості сиділи, дивилися на нього і чекали, поки він зробить ковток. Йому треба було або пити, або зізнатися в усьому.

— Що ж він зробив?

— Він випив. Він умирав цілих п'ять хвилин у жахливих муках.

— Ти бачила, як це сталося?

— Ні. Дівчатам не дозволяють сидіти за столом для професорів. Але пізніше, коли його ховали, я бачила його тіло. Його шкіра була зморщеною, як старе яблуко, а очі стирчали з очниць. їм довелось запхати їх назад…

Тим часом на околицях боліт поліція стукала у двері, обшукувала горища та сараї, допитувала всіх, хто заявляв,