Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

771] Дивлячись з вишки чатівної в шир винно-темного моря,

772] Стільки навскач пролетіли богинь дзвінко ржучії коні.

773] А як до Трої добігли вони й до річок струменистих,

774] Де течія Сімоенту вливається в хвилі Скамандру,

775] Коней баских тоді білораменна притримала Гера,

776] Випрягла їх з колісниці й туманом густим огорнула,

777] А Сімоент їм поживну амброзії виростив пашу.

778] Вдвох вони вийшли, ходою на трепетних схожі голубок,

779] Прагнення повні аргейському воїнству поміч подати,

780] І підійшли аж туди, де найбільше мужів щонайкращих

781] Скупчилось, - наче ті леви, що м'ясо сире пожирають,

782] Чи кабани, що дикої їх не приборкати сили,

783] Круг Діомеда стояли вони, упокірника коней.

784] Тут зупинившись, білораменна їм крикнула Гера,

785] Стентора мужнього постать прибравши із голосом мідним, -

786] Так він лунав, наче враз п'ятдесят чоловік заволало:

787] «Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду статні!

788] Поки у битвах брав участь Ахілл богосвітлий, ніколи

789] Ще не дерзали троянські загони крізь брами дарданські

790] Виступить", всі-бо його величезного списа боялись.

791] Нині ж далеко від міста при самих човнах вони б'ються!»

792] Мовлячи так, розбудила у кожнім відвагу і мужність.

793] До Діомеда тим часом пішла ясноока Афіна.

794] При колісниці із кіньми знайшла вона сина Тідея, -

795] Рану схолоджував він, що стрілою завдав йому Пандар.

796] Піт досаждав під пасом широким, що висів на ньому

797] Щит його круглий; зморений потом, з раменом зомлілим,

798] Ледве підняв свого паса він, кров витираючи чорну.

799] Спершись на кінське ярмо, озвалась до нього богиня:

800] «Син народивсь у Тідея, на батька не дуже-то схожий.

801] Сам-бо Тідей, хоч на зріст і малий, а воїтель завзятий.

802] Навіть коли воювать та виблискувать мужністю в битвах

803] Я боронила йому, - як тоді, коли сам, без ахеїв,

804] В Фіви послом до численних з'явився він Кадма нащадків.

805] В їхніх спокійно домах учтувати йому я звеліла.

806] Він, проте, як і раніше, відваги могутньої повен.

807] Викликав юних кадмеїв на різні змагання і легко

808] їх переміг; я сама-бо йому помічницею стала.

809] Я й біля тебе стою, і твою стережу я безпеку,

810] І щиросердо тебе закликаю з троянами битись.

811] Та чи утома важка по трудах обняла твоє тіло,

812] Чи малодушний пройняв тебе страх, але ти після цього

813] Вже не потомок Тідеєві, мужньому сину Ойнея».

814] Відповідаючи, мовив тоді Діомед їй могутній:

815] «Я упізнав тебе, дочко егідодержавного Зевса!

816] Все щиросердо тобі я скажу, не втаївши нічого.

817] Не обняли ані страх малодушний мене, ані млявість.

818] Добре я все пам'ятаю, богине, що ти наказала:

819] «Не виступати зухвало з богами безсмертними битись,

820] Хто б то не був; коли ж Зевсова тільки дочка Афродіта

821] Вступить у бій, навідліг ударити гострою міддю».

822] От чому й сам я тепер відступаю, і іншим аргеям

823] Всім наказав - докупи збиратися тут біля мене:

824] Я упізнав-бо Арея, що боєм кривавим керує».

825] В відповідь мовить до нього тоді ясноока Афіна:

826] «Сину Тідея, для серця мого дорогий Діомеде!

827] Більш ні Арея боятись не треба тобі, ні якогось

828] Іншого бога: сама я тобі помічницею стану.

829] Тож на Арея ти однокопиті спрямуй свої коні,

830] Зблизька удар його, - буйного більш не жахайся Арея,

831] Цього шаленця, втілене зло, віроломного бога.

832] Передо мною і Герою він удавав ще недавно,

833] Що допоможе аргеям, з троянами ж битися буде,

834] Нині ж усе це забув і на боці троян він воює».

835] Мовивши так, з колісниці богиня зіпхнула Стенела

836] Рухом руки, і він безодмовно зіскочив на землю.

837] На колісницю зійшла вона й стала біля Діомеда,

838] В бій пориваючись. Важко вісь застогнала дубова

839] Під тягарем страшної богині й найкращого мужа.

840] Віжки й батіг в свої руки вхопила Паллада Афіна

841] І до Арея погналася однокопитими кіньми.

842] Зброю в тій хвилі знімав із велетня він Періфанта,

843] Кращого із етоліян, Охесія славного сина, -

844] З нього Арей закривавлений зброю знімав. А Афіна,

845] Щоб не побачив Арей, прикрилась шоломом Аїда.

846] Щойно Арей, людовбивця, божистого вздрів Діомеда,

847] Зразу ж покинув велетня він Періфанта лежати

848] Там, де раніше убив його сам і позбавив дихання,

849] І Діомедові, коней впокірнику, кинувсь назустріч.

850] Щойно зійшлись вони й близько один проти одного стали,

851] Коням під ярма та віжки Арей тоді перший ударив

852] Мідяним списом, в противника прагнучи вирвать дихання.

853] Та ухопила рукою за спис ясноока Афіна

854] І відхилила ту зброю від повоза, кинуту марно.

855] В чергу свою, Діомед гучномовний тоді замахнувся

856] Мідяним списом. Його спрямувала Паллада Афіна

857] В пах, під попругу Арея, що був підперезаний нею.

858] Списа туди він загнав і, прекрасну розкраявши шкіру,

859] Вихопив зразу ж його. Арей застогнав міднозбройний

860] Так, наче дев'ять чи десять одразу покликнуло тисяч

861] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея.

862] Острах і трепет усі тоді лави троян і ахеїв

863] Враз обняли, - так Арей застогнав, ненаситний війною.

864] Так, як від хмари похмурої темним здається повітря

865] В спеку гарячу, коли буревій налітає бурхливий,

866] Саме таким Діомедові, сину Тідея, здавався,

867] В хмарах здіймаючись в небо широке, Арей міднозбройний.

868] Швидко оселі богів досягнувши, вершин олімпійських,

869] Він біля Зевса Кроніона сів із засмученим серцем,

870] Рану йому показав, що безсмертною сходила кров'ю,

871] Й жалібним голосом слово до нього промовив крилате:

872] «Зевсе, наш батьку, невже не гнівлять тебе всі ці злочинства?

873] Завжди один через одного лих зазнаєм ми страшенних,

874] Вічні боги, коли людям свою виявляємо ласку.

875] Ремствуєм всі ми на тебе: шалену дочку породив ти

876] Всім на загибель, - лиш злочини завжди на думці у неї.

877] Кожен-бо інший з богів, що живуть на високім Олімпі,

878] Волю шанує твою і слухняно у всьому кориться.

879] Тільки її не приборкуєш ти ані словом, ні ділом,

880] Все попускаєш їй, сам породив-бо цю доньку зловредну.

881] Нині ж вона Діомеда, зухвалого сина Тідея,

882] В дикій злобі на безсмертних богів нападати навчила,