Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Муссоліні 📚 - Українською

Читати книгу - "Муссоліні"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Муссоліні" автора Алессандро Кампі. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 52
Перейти на сторінку:
тобто різного роду представники тієї підривної патріотичної, націонал-якобінської та революційної традиції, в межах якої сформувалося чимало якостей Муссоліні, з якою він завжди підтримував стосунки і яка перед лицем загрози збройного протистояння між європейськими націями, куди втягувалася й Італія, виявляла практичну рішучість та ідеальну силу, не притаманну верхівці соціалістичної партії. Врешті-решт Муссоліні розділив із представниками так званого лівого інтервентизму, який він невдовзі очолив і став одним з найдосвідченіших і найавторитетніших лідерів, ідею того, що тільки шляхом відновлювального досвіду війни можна досягти такої цілі (і не тільки такої), як очікувана соціально-політична революція. «Міжєвропейська війна як єдине катастрофічне і революційне рішення для капіталістичного суспільства»8 була до того ж широко відображена в статті теоретика-синдикаліста Серджьо Панунціо, що невипадково з’явилася на сторінках муссолінівського двотижневика «Utopia» і справила величезний вплив на інтервентистський вибір майбутнього фашистського лідера.

Отже, він приєднався до інтервентизму, коли ретельно і реалістично, хоча й не без фаталістичних акцентів розглянув два фактори: з одного боку, провал політичної стратегії ІСП, неможливість для неї (в тому числі через політичну незрілість мас) досягти бодай якогось революційного рішення, якогось виходу, який нібито пропонувала війна, зміцнюючи рішучість політичного авангарду, вільного від ортодоксальності та партійної ієрархічності; з другого боку, недолугість і негнучкість офіційного соціалізму перед лицем історичних викликів, які потроху набували конкретних рис і серед яких у континентальному масштабі на перший план рішуче виходило «національне питання».

У такому контексті зовсім не дивує підхід Муссоліні до соціалізму, адже він завжди сприймав його як синтез думки та дії, як віру та пристрасть, а не як чітко визначену доктрину, що треба зберігати в ідеалістичній чистоті. Його соціалізм є інтервентистським за суттю, про це свідчать слова, якими він після багатьох коливань і під впливом багатьох факторів оголосив своє рішення: 

Реальність рухається вперед у прискореному темпі. Ми отримали унікальнішу привілею жити в дуже трагічний час світової історії. Невже ми – як люди і як соціалісти – хочемо бути інертними спостерігачами цієї грандіозної драми? Невже не хочемо – в якомусь сенсі та якимось чином – стати її голов­ними дійовими особами?9 

Як бачимо, з цих слів постає не тільки політико-доктринальна криза схвильованої особистості, а більш масштабне інтелектуальне й вікове зіткнення між соціалістами-позитивістами, що зростали в умовах теоретичного культу розуму та гуманістичних принципів, а тому були схильні до поміркованості та історичного фаталізму, і молодими революційними соціалістами, що зростали в кліматі філософського ідеалізму та волюнтаризму й успадкували активістський повстанський дух, який міцно вкоренився в історії лівих сил Італії періоду Рісорджименто.

Прийнята Муссоліні позиція «активного та дієвого нейтралітету» справила велике враження не тільки на соціалістичні кола. Усюди спостерігалося неабияке збентеження, до того ж уже декілька тижнів поширювалися чутки й плітки про політичну і моральну кризу Муссоліні, подейкували навіть про його готовність до рішучого кроку. Сьомого жовтня в газеті «Resto del Carlino» з’явилася стаття за підписом Ліберо Танкреді (псевдонім анархо-синдикаліста Массімо Рокка), в якій автор виніс вагання керівника «Avanti!» на публічний рівень і запропонував йому не гаяти часу й розкрити обійми – як він сам того прагне – назустріч антинейтралістському табору.

Після публікації статті в газеті «Avanti!» пряме зіткнення з керівництвом ІСП було вже неминучим. Двадцятого жовтня Муссоліні покинув посаду редактора соціалістичної щоденної газети. За таких обставин замість того, щоб обрати шлях розколу або створити нову політичну структуру, він після певних коливань вирішив продовжити політичну боротьбу на сторінках нової газети, і цього разу газета повністю відповідатиме його образу та подобі – за справу інтервентизму проголосовано. Менш ніж за місяць до його відставки з «Avanti!», а саме 15 жовт­ня в газетних кіосках головних міст Італії з’явилася газета «Il Popolo d’Italia», яка побачила світ завдяки рішучій допомозі Філіппо Налді – керівника «Resto del Carlino» і за економічної підтримки з боку великих промислових компаній (Ansaldo, Fiat, Montedison), зацікавлених у військових постачаннях, а отже, й умотивованих до вступу Італії у війну.

Народження нового щоденного видання стало причиною остаточного вигнання Муссоліні з ІСП, яке відбулося 24 листопада того ж року й було ухвалене за результатами палких і драматичних зборів, проведених у суто якобінському стилі. Покидаючи ці збори, він наостанок театрально заявив: «Ви вважаєте, що втратили мене, але я кажу вам – ви себе вводите в оману. Сьогодні ви мене ненавидите, тому що досі любите [...]. Але ви мене не втратите: дванадцять років мого партійного життя є або мають бути достатньою гарантією моєї соціалістичної віри. Соціалізм – він укорінюється в крові»10. Також цей епізод став початком виплеканого супротивниками образу Муссоліні «зрадника» й «запроданця», ляльки в руках великого капіталу, навіть на службі іноземних інтересів, адже для виживання своєї газети він не гребував використовувати гроші бельгійського й головно французького походження.

Насправді причини його revirement[32] у бік інтервентизму не пов’язані ні з тривіальними економічними проблемами, ні з чистим опортунізмом, радше вони носять політико-стратегічний (прийняття ідеї «революційної війни» на відміну від позиції соціалістів ІСП) та ідеологічний (перевірка в полум’ї інтервентистської боротьби його проекту ревізії соціалізму в ідеалістичному та волюнтаристському сенсі) характер, і саме такими їх вважали у лавах інтервентистів (демократів і ні), що з прихильністю прийняли його рішення.

Створення нового друкованого органу, безумовно, сприяло його невгамовній пристрасті до журналізму і до преси, але, крім того, з огляду на нову політичну боротьбу це була об’єктивна необхідність, здатна виправдати у власних очах фінансування та субсидії, які він дійсно отримував од різноманітних (і ком­прометуючих) середовищ і які – історично важливий момент! – не мали, однак, миттєвого впливу на його вибір (у перші роки «мова йшла про фінансування без контрагентських відносин»)11 і не випереджували (як дехто стверджував) ті травматичні союзницькі та компромісні відносини, які в післявоєнний період фашизм, що ледь затвердиться на реакційних і крайніх правих позиціях, зав’яже із буржуазією для антипролетарського спротиву.

Муссоліні одразу кваліфікував газету як «соціалістичний щоденник», намагаючись таким чином підкреслити своє «відступництво». Поруч із назвою, яка повторювала назву листівки, заснованої в Неаполі послідовниками Мацціні, він розмістив два вислови про зв’язок війни та революції в якобінському дусі, притаманному революції по той бік Альп: «У кого зброя, у того й хліб» (вислів Наполеона Бонапарта) та «Революція – це ідея, яка знайшла штики» (цитата Бланкі). У цьому виданні він закликав

1 ... 30 31 32 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Муссоліні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Муссоліні"