Читати книгу - "Володар Світла"

Тоді він підніс голос, щоб почули всі в гаю:

— Я прийшов побачити Татхаґату, Будду. Де він?

Він немов звертався до поля, усіяного камінням.

— Думаєте, зможете його так сховати? — гукнув він. — Думаєте, якщо вас багато, ви однаково вдягнені й не відповідаєте, то я не зможу знайти його серед вас?

За відповідь правив лише спів вітру, що війнув із глибини гаю. Вогні блимнули, пурпурові папороті ворухнулися.

Він зареготав.

— А може, і ваша правда, — визнав він. — Та рано чи пізно, якщо збираєтеся жити далі, ви зрушите з місця, а я ж будь-яку людину перечекаю.

Відтак він усівся на землю, обіпершись спиною на синю кору високого дерева, а шаблю поклавши на коліна. Його нараз охопила сонливість. Він кілька разів клюнув носом. Тоді підборіддя вперлося в груди, і він захропів.

Ішов синьо-зеленою рівниною, а трави схилялися перед ним, утворюючи стежку. У кінці стежки височіло дерево, не з тих, що ростуть у світі, — радше таке, що тримає світ купи своїм корінням, а гілля його випускає листя поміж зірок.

Біля підніжжя дерева сидів, схрестивши ноги, чоловік із легкою усмішкою на вустах. Знаючи, що цей чоловік — Будда, Яма наблизився й став просто нього.

— Вітаю, о Смерте! — сказав сидячий, увінчаний рожевим ореолом, що яскраво вирізнявся в затінку дерева.

Яма не відповів, натомість витяг шаблю.

Будда всміхався. Підходячи, Яма почув звук на зразок далекої музики.

Він спинився й роззирнувся, не опускаючи булата.

Вони наближалися з усіх чотирьох сторін світу, Четверо світодержців[84], що зійшли з гори Сумерну[85]: Господар Півночі вів своїх злотовбраних якшів[86] на жовтих конях, зі злотосяйними щитами, Янгол Півдня — своє воїнство кумбгандів[87] верхи на синіх огирах, із сапфіровими щитами; зі Сходу їхав світодержець, чиї вершники тримали перламутрові щити, а виряджені були в срібне, із Заходу — привідець нагів на багряних конях, у червоних шатах, із кораловими щитами. Копита їхні, здавалося, не торкалися трав, а єдиним чутним звуком була музика, дедалі гучніша.

Яма й незчувся, як спитав:

— Навіщо наближаються світодержці?

— Вони їдуть забрати мої кістки, — відповів і досі всміхнений Будда.

Світодержці, а за ними — і їхні орди спинили коней, і Яма став перед ними.

— Ви приїхали забрати його кістки, — мовив він, — але хто приїде по ваші?

Світодержці спішилися.

— Не буде цей чоловік твій, о Смерте, — прорік Господар Півночі, — бо він належить світові, а ми, ті, що зі світу цього, його оборонимо.

— Слухайте, світодержці, що живете на Сумерну, — застеріг Яма, прибираючи свого Образу. — Вам довірено держати світ, але Смерть забирає зі світу кого хоче й коли хоче. Вам не дано оспорювати мої Атрибути чи те, яким способом вони мені служать.

Четверо світодержців стали між Ямою і Татхаґатою.

— А ми таки оспорюємо твої способи, коли йдеться про цього чоловіка, владарю Ямо. Бо ж у руках його доля нашого світу. Торкнутися його зможеш, лише як здолаєш чотири Сили.

— Хай буде так, — прорік Яма. — Котрий виступить проти мене перший?

— Я! — озвався їхній речник, витягаючи золотий меч.

Яма в своєму Образі розрубав м’який метал, як масло, і булат його опустився плазом світодержцю на голову, збивши того навзнак із ніг.

Із рядів якшів долинув великий плач, і двоє золотих вершників виїхало забрати свого привідця. Потому якші розвернули коней і поскакали назад на Північ.

— Хто наступний?

Перед ним постав Східний світодержець зі срібним мечем і сіттю, сплетеною з місячних променів.

— Я! — мовив він, кидаючи сіть.

Яма ступив на неї ногою, зловив пальцями й смикнув, вивівши суперника з рівноваги. Коли світодержець заточився вперед, Яма розвернув свою зброю і вдарив того в щелепу руків’ям.

Двоє срібних воїнів люто зиркнули на нього, а потому опустили очі й понесли свого пана на Схід, супроводжувані негармонійною музикою.

— Наступний! — запросив Яма.

Тут перед ним постав дебелий Вождь Нагів, який кинув свою зброю і зірвав туніку, заявивши:

— Я з тобою боротимусь, боже смерті.

Яма відклав зброю і зняв верхній одяг.

Увесь цей час Будда сидів у затінку великого дерева й усміхався, ніби сутичка його не обходила.

Вождь Нагів схопив Яму за шию лівою рукою й потяг його голову до себе. Яма відповів тим самим; тоді другий скрутився й, перекинувши правицю над Яминим лівим плечем йому за потилицю, міцно обхопив голову й нахилив її до свого стегна, сильно тягнучи Яму вперед обертанням власного тулуба.

Потягнувшись угору за спиною Вождя Нагів, Яма захопив його ліве плече своєю лівицею, а тоді поклав праву руку світодержцеві під коліна й відірвав обидві його ноги від землі, відтягши захоплене плече назад.

Якусь хвилю тримав він суперника на руках, наче дитину, тоді підняв на рівень плечей і різко опустив руки.

Коли світодержець гепнувся об землю, Яма впав на нього колінами й підвівся. А той — ні.

Після від’їзду вершників Заходу перед Буддою стояв лише Янгол Півдня, весь у синьому.

— Ну, а ти? — спитав бог смерті, знову здіймаючи зброю.

— Я не стану проти тебе, узявши зброю зі сталі, шкіри чи каменю, як ото дитина бере іграшки. І тілесною міццю з тобою мірятися не буду, — мовив Янгол. — Знаю, що буду подоланий, якщо вчиню так, бо в герці тобі рівних нема.

— Як не битимешся, — сказав Яма, — то сідай на свого синього огира й забирайся звідси.

Янгол не відповів, натомість підкинув у повітря свій синій щит так, що той закрутився сапфіровим колесом і зависнув над ними, стаючи щораз більшим.

Потому щит упав на землю й без жодного звуку почав під неї провалюватися, і далі більшаючи. Коли зник з очей, над тим місцем знову зійшлися трави.

— І що ж це означає? — спитав Яма.

— Я не змагаюсь активно. Я лиш обороняю. Моя сила — пасивний опір. Моя сила — життєва, тоді як твоя — смертельна. Хоч ти й можеш знищити будь-що послане проти тебе, знищити геть усе ти не можеш, о Смерте. Моя сила — щит, не меч. Життя зчинить тобі опір, владарю Ямо, і оборонить твою жертву.

Тоді Синій повернувся, усівся